Олександр Никифорчак. Гордіїв вузол генерала

Олександр Никифорчак. Гордіїв вузол генерала. Фото надане автором

Чудово бути героєм! Правда, ще потрібно “умудритись” народитись в потрібний час. 19 століття підходить. І місце, де можна проявити геройство – теж важливе. Штат Іллінойс якраз таке. Тут, напередодні війни між Північчю та Півднем США виступав конгресмен штату Авраам Лінкольн. Виступ був гарний, взагалі майбутній президент був неординарною особистістю. Та всім не догодиш. Сталась бійка. Джон Базіл рятує Лінкольна. Це стає початком дружби між емігрантом-інженером (він тут вже кілька років, з 1856, став на ноги, знайшов роботу та певні статки) та адвокатом Лінкольном.

Далі події мчать як торнадо. Рабовласницькому аграрному Півдню було не по дорозі з індустріальною Північчю, що потребувала найманих кваліфікованих робітників для промисловості. Починається війна, що ледь не розколола країну. І досвід з минулого життя для Джона стає у величезній нагоді. Він був військовим, до того ж освіченим. Таких було мало і вони цінувались.

1 цент США 1919 з портретом Авраама Лінкольна

Невдовзі він полковник та командир бригади. Для протидії краще вишколеним військам конфедератів відповідає військовою хитрістю. Створює з трофейного паровоза та платформ чи не першого в світі бронепоїзда. Перемога за перемогою!

Але фортуна вертлява дівиця. Ангелів, як виявилось тоді та не раз до того й після, на жаль, не існує. Переможні у боях, його солдати ще й мародери неперевершені. Хоч Полковник Джон аж ніяк до цього не був причетний, громадськість була на його боці. Але – військовий трибунал. За його перебігом стежить вся країна. Але закон є закон. Він командир, тому вся повнота відповідальності за підлеглих на ньому.

Настала черга віддячити добром тепер вже президента Авраама Лінкольна. 17 липня 1862 року він надає Джону Базілу звання бригадного генерала. Завдяки цій хитрості колишнього адвоката і закон не було порушено, і вже як генерал Джон стає непідсудним трибуналу з полковників.

Далі нові бої. Військовий та інженерний талант генерала у великій нагоді. Але знову удар долі серцевий напад, хвороба, відставка.

В мирному житті теж боротьба. Тепер за засоби до існування. Той таки штат Іллінойс, місто Чикаго, де так недавно його вшановували як героя. Місце і час стали не такими, чи вже герой не такий? Закон, не здолавши його як військового, мститься в інший спосіб: Джон все ще має проблеми з громадянством – він досі підданий колишньої батьківщини. Ким він тільки не був – і інженером, і будівником, і торговцем нерухомістю… З усіх сил допомагав емігрантам, зокрема українським. Ще й підступна хвороба діймає – слабшають щодень такі раніше дивовижні розумові здібності. Опора лише в дружині, вона не підведе!

90-ті роки 19 століття. Дуже часто на вулицях Чикаго можна було зустріти сивочолого чоловіка. Він грав на скрипці. На хліб так заробляв. Чи можна в ньому впізнати національного героя Сполучених Штатів генерала Джона Базіла? Гордість… Розкіш для нього. А так – суттєвий додаток до мізерної пенсії, що запізно трохи, але “вибила” громадськість.

Помирає в шпиталі, в країні, ідеали якої він боронив на полях битв, розбудовуючи, як інженер, але яка стала йому не матір’ю – мачухою.

1 цент США 1857 “Орел у польоті”

Життя Івана Васильовича Турчанінова (Джона Базіла Турчина) можна описати коротко: блискуча воєнна кар’єра в російській імператорській армії, еміграція, генерал війни Півночі та Півдня США, національний герой, забутий опісля, що доживав віка у скруті. І запізніла згадка, вшанування. Та боротьба за пам’ять – то чий же генерал?

Чудова наука логіка. Логічні ланцюжки розставлять все по місцях, покажуть цілісну та чітку картинку. При одному “але”. Хибні передумови призводять і до висновків хибних. З неправильних каменів фундаменту правильного не збудувати – будівля не встоїть.

Часто критеріями, за якими ми судимо про минулі історичні події чи особистостей давнини, беремо сучасні уявлення, що не властиві тій епосі, які не відображують її реальної суті. Чужорідні. І вся така красива та логічна картинка “розсипається”.

Зараз кидатиму камені в обидва городи. По-перше – в 19 столітті, в епоху імперій, поняття національності великої ролі не відігравало. Ідентифікація відбувалась за підданством. Цим і користаються “видатні переписувачі історії” з північно-західних країв. Всі піддані Російської імперії для них апріорі росіяни. Так російськими стали чисельні культурні та історичні діячі національностей, яким “пощастило” бути підданцями цієї імперії “многоходовочників”.

Читайте також: Олександр Никифорчак. Епопея одного волонтера

По-друге, кидатись в іншу крайність теж не варто. Якщо людина народилась в краї, де були чисельні переселенці з Запорозької Січі, предки якої мали культурні та родинні зв’язки з цими таки запорожцями, любила в дитинстві слухати розповіді про минулі битви, де пліч-о-пліч бились донські та запорозькі козаки, заслуховувалась українськими казками – від того українцем ця людина не стала.

Оце і породило вже згадуваний гордіїв вузол. Росіяни вважають генерала Івана Васильовича Турчанінова (російський варіант прізвища) першим – і єдиним – генералом російського походження армії Сполучених Штатів.

Українці ж (навіть видання Міністерства оборони України “Народна армія”) вважають генерала Турчина – українська форма прізвища – генералом армії США українського походження.

Можливо, не варто?

Чи не краще шанувати пам’ять дійсно видатної людини без отих перетягувань? Як російського військового (народився і був підданим імперії) з таки дуже вірогідними українськими предками (навіть більше – зросійщеними запорожцями, Турчин таки українське прізвище), як людину дивовижної долі? Чи розплутаємо ми цей вузол чи просто розрубаємо – кожен претендент вважатиме генерала своїм?

2 центи США 1864, Громадянська війна у Сполучених Штатах триває

Іван Васильович Турчанінов народився в грудні 1822 року в станиці Костянтинівській Області війська Донського. Здобув чудову освіту служить у козачій гвардії. Завдяки інженерним здібностям керував будівництвом укріплень. Далі академія та блискуча кар’єра: щаблі її долались легко та швидко, хоробрість під час боїв Кримської війни 1854-55 років, нагороди та чини. Стає начальником штабу корпусу, полковник Генштабу. Стрімкий злет!

Але тут проявляються бунтівний характер та захоплення соціалістичними поглядами. Не бажаючи миритись з ганебним мирним договором опісля програної Кримської війни та неправильним (на його думку) ходом військової реформи, подає рапорт на відставку та виїздить до Сполучених Штатів. Рік 1856. Іван Васильович стає Джоном Базілом Турчином, а національність він вказав просто – “козак”, не вдаючись в нюанси.

Мабуть, Турчин – таки американський генерал. І гордієвих вузлів з його вшануванням в’язати не варто. В армії США було кілька генералів-українців. Це Пітер Оленчук, генерал-майор армії США, учасник Другої Світової війни та В’єтнамської війни; герой Корейської війни, чотиризірковий генерал Самюель Яскілко; Микола Кравців, генерал-майор, ветеран війни у В’єтнамі.

І не лише генерали. Був і адмірал флоту США, який згодом став першим генералом та військовим міністром однієї дуже відомої азійської країни, життя його – то своєрідна навколосвітня подорож – народився в Україні та загинув у корабельній аварії біля її чорноморського узбережжя. Але про це – наступного разу.

(Колаж та фото автора, всі монети – із власної колекції)