Олександр Никифорчак. Дата розповість багато

Олександр Никифорчак. Дата розповість багато

Дата. День, місяць та рік. А іноді й року вистачить. В значній мірі – день народження. Думаю, музичний подарунок – непогано буде.

Сьогодні поговоримо про дату, рік, що є одним з головних атрибутів монети. Здавалось би, що цілком достатньо й номіналу, зазначеного на цьому металевому кружальці: скільки таких нам потрібно для певної покупки. Вважаю, що цього таки замало. Крім номіналу, герба країни та її назви (своєрідний паспорт монети) дата її карбування може розповісти багато цікавого, а інколи – неймовірного.

Як, до речі, ось ця – ”монета корабельної аварії” – вона “народилась” (дата тут важлива), щоб стати знаменитою, про це було тут:

Олександр Никифорчак. Чого чекати з моря

Датою, яка є найстарішою на українських наших звичних обігових копійках, що її можна вважати днем народження української сучасної монети, є 1992 рік. Але ж гривня була введена в обіг 1996. Чому така невідповідність? Минулого разу було, але уточню знову. Цей період характеризувався складними економічними проблемами, тому насамперед потрібно було стабілізувати економіку взагалі, а вже потім вводити національну грошову одиницю. Інакше вона б швидко знецінилась і мали б ми не гривню, а “зімбабвійські долари” – ще одного рекордсмена інфляції. Все треба робити вчасно.

Це загальновідомі факти. А що ж цікавого нам можуть розповісти дати на монетах цього періоду? Чи знаєте ви про те, що монети з датами 1992-96 років карбувались на трьох монетних дворах? Перший – Луганський патронний завод, який тоді мав і таку функцію (доля його, до слова, наразі в умовах окупації російсько-терористичними загарбниками сумна), другий – Італійський монетний двір. Монети, карбовані цими двома підприємствами, ніби з першого погляду однаковісінькі, але навіть неспеціалісту різниця очевидне, будь ласка, зверніть увагу на фото.

Карбувались українські копійки ще й на третьому монетному дворі в 1992 році. Фото показати, на жаль, не можу: монети дуже рідкісні, ціна їх у колекціонерів доходить до кількох сотень гривень, навіть більше – залежно від стану монети. Та фото несуттєве по суті. На вигляд звичайнісінька монета з гаманця. Чому ж така цінність?

Все через банальну помилку та неуважність, точніше – халатність замовників здебільше.
Замовляючи монету в Англії, не роз’яснили дрібниці. Щоб не звучало якось двозначно, уточню: маю на увазі не герб, а особливості дизайну. На ескізі все було добре видно, тому англійці взялись до виконання замовлення.

Все вийшло на високому рівні, за винятком одного, на перший побіжний погляд непомітного. Тризуб був не випуклий назовні, а вдавлений всередину (якщо зробити зліпок будь-якої монети з гаманця в пластиліні, отой відбиток Тризуба і буде наочним втіленням цієї помилки, “англійського карбування” – така назва цих монет у колекціонерів). Помилку виправили, але невеликий тираж таки потрапив у обіг, іноді “випливаючи” на радість колекціонерам. Одного разу така монета трапилась і мені, та обміняв її на іншу, “свого інтересу”, а фото не здогадався зберегти.

З 2000-ного всі обігові українські монети карбуються в одному місці, на Банкнотно-монетному дворі Національного банку України, заснованому 1998. Всі монети тепер однотипні, незначні відмінності цікаві лише колекціонерам.

Це все? Аж ніяк. Давайте невеличкий дослід проведемо. З “жовтими” копійками. Піднесемо магніт до жмені монет з скарбнички чи гаманця. Як ми знаємо, кольорові метали не мають магнітних властивостей. Але – дивина! Деякі монетки з нашої “піддослідної жменьки” прилипли до магніту. Відповідь у темі нашої сьогоднішньої бесіди – у даті. З 2014 (а 50 копійок – з 2013) “жовтяки” карбуються зі сталі, лише зверху вкриваються тонким шаром латуні. Це дало змогу значно зекономити на матеріалі монет. Алюмінієва бронза та латунь, з яких вони доти виготовлялись – значно дорожчі.

Це, звісно, не все – цікаве та дивне – пов’язане з датами карбування. Все розповісти важко, але потроху – навіть потрібно. Як от про те, що дата одна, а насправді – трохи не та, або яким штибом її вказують на монетах, адже є не одна система літочислення, багато країн мають свої, інколи – дуже чудернацькі. Та про це – згодом, потроху, у наступних блогах.

(Колаж та фото автора, всі монети – із власної колекції)