Олександр Никифорчак. Бритва Оккама та апендикси монет

Олександр Никифорчак. Бритва Оккама та апендикси монет

Професор Роберт Ленгдон, відгадавши загадку “Коду да Вінчі”, не заспокоївся, його чекали нові загадки: “Янголи та демони”, “Втрачений символ”, “Походження”.

Ми теж заспокоюватись не збираємось, нас чекають нові “коди да Вінчі”, заховані в наших кишенях, тобто монети.

Як все може бути складно, а головне – звичне зовсім не таке, як ми вважаємо, було тут:

Олександр Никифорчак. Коди да Вінчі наших кишень

Сьогодні ж навпаки, поговоримо про прості рішення, відгадки, які лежать на поверхні, навіть напружуватись не варто. І про те ще, чи завжди ця простота потрібна, чи не стала вона (колись бувши найкращим вирішенням проблем з карбуванням та обігом монет) зайвою, непотрібною та незначущою, перетворившись на пережиток, такий собі апендикс.

Аналізуючи те чи інше явище чи подію, часто найпростіше та найвірогідніше рішення й є правильним. Хоч наш світ складний, але й занадто ускладнювати його теж не потрібно. З усіх шляхів вирішення проблеми природа чи суспільство йде саме найкоротшим. Може й дилетантськи, але я так розумію принцип бритви Оккама. Його можна застосувати і для монет: чому їх карбують саме так, а не якось ще. Хоча ця простота дуже часто втрачає сенс у світі, що змінився, перетворюючись на дань традиціям. Але – таки пережиток, апендикс. Розберемось.

В нашому тривимірному світі ми все міряємо в довжину, ширину й висоту. В монет шириною можна ввважати її товщину. Це третя сторона монети (на додачу до аверсу та реверсу), її звуть гурт, ми ж часто ребром звемо.

Дуже значна кількість монет минулих часів дійшла до нас обрізаними з країв. І це не завжди монети з дорогоцінних металів. На фото 1 іспанська монета часів Христофора Колумба. Обрізані краї на ній чітко видно. Як не би не було, але багато людей у всі часи не були взірцем чесності – обрізаний метал ішов на виготовлення нових монет, фальшивих звісно.

Щоб запобігти цьому й почали на цій третій стороні карбувати те, що й звемо ми зараз гуртом: різноманітні насічки, карби, написи. Адже зрізавши хоч дещицю металу з монети, це одразу стає помітним.

І на наших монетах так роблять: це і рубчасте суцільне карбування гурту, і секторальне (групи насічок через проміжки), і написи з зазначенням номіналу та року.

Все це добре, метал не зрізатимуть, з нього фальшивих монет не робитимуть. Просте та очевидне вирішення проблеми. Але в світлі сучасності, коли номінальну вартість монет визначає не метал виготовлення (він взагалі найчастіше не дорогоцінний) та для фальшування будь-який метал дістати легко, чи потрібні оті маніпуляції з гуртом? Вони втратили сенс, стали атавізмом, який лише здорожчує собівартість карбування монет, традиція, здебільше – без жодного практичного значення.

Чому монети круглі – теж просто й очевидно, будь-що при ударі та розплюскуванні набуває округло-овальної форми. Спробуйте задля інтересу стукнути по шматку пластиліну чи по чому фантазія підкаже. Закони фізики та ніякого “мошєнства”. Але зараз при сучасному розвитку технологій без якого б то не було здорожчання можна карбувати монети будь-якої форми чи то з огляду на естетичну сторону, чи то з практичної точки зору. От мені, наприклад, подобаються квадратні монети, зручніші ще, думаю. А такі, як от інша монета Шрі-Ланки на фото 2, ще й естетичніше. Неординарно.

Товщина монети теж наразі стала атавізмом. За психологією людини монети однакової ваги та з того самого металу нам вважаються нерівноцінними, якщо одна з них більша діаметром за іншу. Та чи є потреба в такому “обмані” при номіналі зазначеному числом, а не вартістю металу? Хай би монети “пузатіші” були – задля різноманітності тієї ж.

Якщо вже говорити про форму та про “зовнішність” монети, то там не лише простота та естетика приховані, там ще дуже багато цікавого карбовано-закодовано. Все ніби на очах, але чи все ми бачимо? Чи просто уваги не звертаємо? Про цю закодовану простоту – згодом, десь в наступних блогах.

(Колаж та фото автора, всі монети – із власної колекції)