Олександр Мурашко – видатний український художник, фундатор нового українського малярства XX століття. Його вчителями були Віктор Васнецов, Микола Мурашко, Ілля Рєпін. Через усе життя Олександр проніс всепоглинаючу любов до живопису, і міг би творити до самої старості, якби йому дозволили до неї дожити.

Олександр Крачковський народився 7 вересня 1875 року. Хто був його батько – невідомо, мати теж покинула сина, його виховувала бабуся. Старенька змалку балувала онука розповідями про героїчну минувшину козаків та народними казками. Хлопчина у своїй уяві малював барвисті картини. Пройшло чимало часу, аж поки мати не згадала, що в неї є син і забрала Олександра в нову родину. На той час вона вийшла заміж за Олександра Мурашка, і вони мешкали в Чернігові. Вітчим мав іконописну майстерню, тож пасинок перші навички малювання отримав саме там.

У 1880 році Мурашко-старший разом із родиною перебрався до Києва, де отримав підряд на ґрунтування стін, позолоту, а згодом і виготовлення деяких деталей для іконостаса Володимирівського собору. Юний Сашко допомагав йому. Професор Адріян Прахов першим помітив неабиякий талант хлопця. Сам же Олександр мріяв стати видатним художником. Але вітчим і чути про таке не хотів, йому потрібен був іконописець, а не якийсь маляр.

Безкінечні конфлікти змусили 15-річного підлітка покинути рідну домівку. Щоб прогодуватися, брався за будь-яку роботу, ночував де прийдеться. Зрештою застудився і зліг, але й тоді вітчим не пожалів хлопця, у такий спосіб він намагався приборкати непокірного. Єдиним, хто зглянувся на Сашка, був рідний брат Олександра Мурашка – Микола – український художник, графік, живописець, видатний педагог та засновник Київської малювальної школи. Він разом із Праховим та Васнецовим зумів переконати Олександра, і той дозволив Сашку вступити до Петербурзької Академії, ба більше, навіть дав згоду й хлопець взяв його прізвище.

Закінчивши спочатку малювальну школу, вступив у 1896-му до Академії. Його наставником став Ілля Рєпін. На випускний іспит Мурашко підготував фундаментальне полотно – “Похорон кошового”. За цю роботу він отримав найвищу відзнаку – Велику золоту медаль. Це дозволило молодому художнику коштом академії вдосконалювати свої вміння за кордоном. Німеччина, Італія, Франція – найкращі студії відчинили свої двері перед українцем.

“Похорон кошового”

Незабутнє враження на Олександра справили роботи імпресіоністів. У Парижі він вперше розпочав експерименти з грою світла, а в Мюнхені занурився в модерн. Проте Мурашко не піддався модним на той час течіям, і на все життя залишився реалістом, хоча й з відтінками імпресіонізму. Написана в 1906-му картина “Карусель” принесла йому европейське визнання. За два роки на мюнхенській виставці він отримав за цю роботу золоту відзнаку.

“Карусель”

У 1909 році відбулася персональна виставка з 25 робіт художника. Їх експонували в Берліні, Кельні та Дюссельдорфі. Европейці захоплювалися талантом українця, його полотна купували великі музеї.

Київ завжди був для Олександра найулюбленішим місцем на Землі. Ні Петербург, ні Париж ні Мюнхен не змогли витіснити рідне місто з серця художника. Після Европи він ще деякий час прожив у столиці Російської імперії, а потім вернувся на Батьківщину. “Тут світло, тут сонце, тут чудова природа, тут своя культура”, – так писав художник.

У Києві роботи Мурашка цінували не менше, ніж на міжнародних експозиціях. У 1911-му на IV виставці серед полотен Олександра Богомазова, Абрама Маневича та Миколи Пимоненка красувалися портрети та етюди Олександра. Наступного року картини художника стали окрасою на V виставці київських митців.

“Беззаперечно, Мурашка варто вважати найсильнішим художником на виставці. Зала з роботами митця найбільша цінність на вернісажі киян. Не можна не дивуватися тому факту, що роботи Мурашка є в королівському музеї картин в Бухаресті, в приватних руках в Англії та Америки, а в музеях Російської імперії його полотна відсутні”, – так писав художній критик Бурданов.

Кожного року Мурашко своїми картинами на експозиціях влаштовував справжній аншлаг. Десятки нових робіт радували киян та гостей. Олександр Олександрович не лише писав картини, а й викладав у Київському художньому училищі, яке утворилося на базі школи Миколи Мурашка. Проте за три роки звільнився. Керівництво було надто консервативним і не підтримувало новаторські погляди викладача.

У 1913-му Мурашко відкрив власну студію. Художник мріяв створити абсолютно новий навчальний заклад, який би в майбутньому міг конкурувати з Петербурзькою академією. Художник Петрицький писав:

“У студії було більше пошуків, цікавіше. Кожному учню Олександр Олександрович намагався відкрити очі на природу і показати, як передавати природу живописом. Він застерігав від розмальовування та від чорноти в картинах. Він вчив зустрічатися з природою як зі святом”.

У 1917-му здійснилася мрія Мурашка – він разом із Михайлом Грушевським, Дмитром Антоновичем, Михайлом Бойчуком, Георгієм Нарбутом та іншими заснував відкриття Української академії мистецтв (нині Національна академія образотворчого мистецтва й архітектури – єдиний в Україні багатопрофільний вищий навчальний заклад художньої освіти, що має академічне спрямування і готує фахівців живопису, скульптури, графіки, театрально-декораційного мистецтва, архітектури, реставрації творів мистецтва, мистецтвознавства та артменеджменту). Олександр Олександрович очолив одну зі студій. Але тепер робота забирала багато часу, Мурашко писав:

“Майже два роки нічого не роблю, всього мене втягнуто в організацію художнього життя України, і питання стоїть настільки гостро і складно, що уникнути цього нема жодної можливості. Але твердо сподіваюсь, що, віддавши належне суспільності, буду відпущений для тихої праці”.

Але не судилося. 14 червня 1919 року неподалік свого дому життя художника трагічно обірвалося. Йому було лише 43 роки. За радянських часів стверджувалося, що причиною вбивства було банальне пограбування. Однак, ця версія абсолютно не відповідає дійсності, оскільки вбивці залишили при жертві всі цінні речі. Дружина, Маргарита Мурашко, була переконана у тому, що це було політичне вбивство. Цілком можливо, організоване більшовицькою владою, якій була не до вподоби проукраїнська діяльність Мурашка (хоча достеменних свідчень про членство художника в українських політичних партіях не знайдено). Можливо, вбивство стало також трагічною випадковістю, яких не бракувало у той жорстокий час. Похований художник на Лук’янівському цвинтарі.

Нині картини митця зберігаються в музеях України, Угорщини, Білорусі, Азербайджану, РФ та в приватних колекціях.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram