Олександр Коваленко. Як правнуки Анни Київської Римом керували (ч. 3)

Олександр Коваленко. Як правнуки Анни Київської Римом керували. Скріншот з відео

Частина третя. Брат брату допомагав нести свій Хрест

“Але під час свого відступу із Константинополя до Пелопоннесу
Роберт де Куртене захворів і помер 1228 року.
Таким був сумний кінець цієї романтичної історії кохання
простої дворянки та 27-семирічного юнака,
імператора Латинської імперії, правнука Анни Ярославни.”

В ті часи, коли славетні лицарі “Ордену німецького Дому святої Марії Богородиці в Ієрусалимі” тримали німецький порядок на Близькому Сході, імператором Латинської імперії став одинадцятирічний брат Роберта де Куртене – Балдуїн ІІ де Куртене.

1231 року, через три роки по трагічній смерті брата, Балдуїн був коронований у Константинополі. Втім, через своє малолітство, правити він не міг. Влада перебувала в руках його тестя і регента, одного з колишніх королів Єрусалимського королівства – Жана де Брієна. Не можна сказати, що володарювання останнього було вдалим. За період його правління, під тиском греків, територія імперії скоротилася майже до околиць Константинополя. Крім того, коли Жан помер і реальна влада опинилася в руках імператора, імператорська скарбниця виявилася порожньою…

Довелося Балдуїну ІІ під свої володіння у Франції просити в борг чималу суму в троюрідного брата, короля Франції Людовика ІХ Святого. Однак і це не допомогло відшкодувати всіх витрат на військо та безпеку столиці. Тоді він звернувся по позику й до найбагатшої на той час країни Європи – Венеції, під заставу перебування у ній свого сина Філіпа.

Та несподівана допомога надійшла зі Сходу. Монголи, володарі азійських степів, розпочали шалений наступ на Малу Азію. І невдовзі полем битви стала вже Анатолія. Турки та їхні союзники – греки Нікейської імперії – були вщент знищені монголами у бою під Кесе-дагом у 1243 році. Двохсоттисячна турецько-грецька армія не змогла протистояти майже вдвічі меншому війську монголів. Султан ледве врятувався від татарської кінноти. Монголи нікого не лишали живими, вирізали майже всі 200 тисяч воїнів. Поле битви було рясно всіяне трупами турків та греків.

Так уся територія, де проживали турки-сельджуки, опинилася під владою монголів. Вони вийшли на кордони Нікейської імперії і стали для неї найбільшою загрозою. Греки перекинули всі свої війська на схід. Це значно послабило їхній тиск на Балдуїна ІІ, який ще у 1240 році відкрив на заході “перший фронт” проти нікейців. Унаслідок бойових дій берегова полоса Босфору знову перейшла до Латинської імперії.

Попри військові успіхи стан імперії залишався складним. Балдуїн II брав позики у церков та монастирів, у венеціанців, що стали фактичними розпорядниками її військового та економічного життя. Єдину надію латиняни покладали на підтримку папи, Священної Римської Імперії та Франції. І вона, хоч як це тоді було складно, надійшла.

У 1244 році середньоазійські тюрки, відступаючи під натиском монголів з під Хорезма до Єгипту, без бою ввійшли до Єрусалима. Святе місто впродовж двадцяти років безпечного життя було мирним градом. Його покинули тевтонські лицарі та тамплієри. Перші заходилися розбудовувати власну державу на берегах Балтійського моря. Туди – для захисту Польщі від язичників – їх запросив Конрад І Мазовецький. Тамплієри ж почали формувати й розвивати першу в Європі банківську та поштову мережу…

Єрусалим того часу навіть не мав оборонних укріплень. Християни були впевнені в тому, що Єгипет не порушить умов укладеного з ними миру. Але біда прийшла з півночі. Місто було взяте хаотично, хорезмці, які відступали, тим часом добряче пограбували й понівечили його.

У цей час імператор германців мав черговий конфлікт із папою. Верховний понтифік був змушений втікати від Фрідріха ІІ з Риму, після того як порушив умови миру із Священною Римською імперією.

Англійський король не міг домовитися про мир зі своїми баронами. Король Угорщини мав проблеми з монголами, які наступали на країну.

Лише король Франції – Людовик ІХ Святий – знайшов можливості та засоби, аби прийти на допомогу Латинській імперії та Єрусалиму, який в чергове потрапив під владу невірних. 1245 року він оголосив про початок підготовки європейського лицарства до Сьомого Хрестового походу. До нього приєдналися його брати – граф Альфонс де Пуатьє, що був володарем одного з наймогутніших графств Франції, та Карл І Анжуйський.

Карл І – граф Анжу і Мена, граф Провансу і Форкалькьє, король Сицилії, король Неаполя, король Албанії, майбутній титулярний король Єрусалима, князь Ахейський, був тоді одним із наймогутніших монархів Європи.

Нащадкам Анни Ярославни вдалося зібрати величезне, як на ті часи, 15-тисячне військо. До його складу входило до 3000 тисяч лицарів та 5000 арбалетників. 1249 року брати розпочали Сьомий Хрестовий похід проти невірних, а ще й монголів.

Саме у ті часи, як всі ми знаємо із підручників історії, їхня далека прабатьківщина – Київська Русь, вела свою «тяжку боротьбу із татаро-монгольськими загарбниками» – Ордою. Власне, як і сьогодні… Принаймні, це нам відомо.

Далі буде

Першу частину читайте тут.

Другу частину читайте тут.