Олександр Коваленко. Що криється за скандалом УАПЦ та РПЦ

Скандал УАПЦ та РЦП. Що за цим криється? Фото: Львівська єпархія УАПЦ
Скандал УАПЦ та РЦП. Що за цим криється? Фото: Львівська єпархія УАПЦ

3 березня цього року голова фонду митрополита Мефодія (колишнього глави УАПЦ) Наталія Шевчук оприлюднила цікавий документ – “лист до Патріарха Московського і всієї Русі Кирила від 9 листопада 2017 р.” за підписом митрополита Макарія, нинішнього глави УАПЦ. Опублікування цього листа викликало різку негативну реакцію. Патріархія УАПЦ готує судовий позов щодо публікації “неправдивої інформації, яка руйнує довіру до інституції Церкви, самої УАПЦ та її Предстоятеля Блаженнішого Митрополита Макарія”.

Правди ніде діти – лист немає вихідного номеру. Але це може бути стандартним ходом. Вихідний номер можна за необхідності внести від руки. Втім, можливо, в УАПЦ не знають, що якщо за цю справу візьмуться фахівці судових та правоохоронних інстанцій то ідентичність підпису досить легко встановити.

Звертає на себе увагу дата підписання цього листа – 09.11.2017 року. Нагадаємо, що за тиждень після цього московська патріархія організувала лист Патріарха Київського Філарета до Архієрейський Собору РПЦ який відбувся 29 листопада 2017 року. З огляду на традиційну та широко відому підпорядкованість РПЦ державним структурам московщини, легко побачити в операції з листами спеціальну оперативну розробку. У випадку провалу “листа Філарета”, очевидно готувався варіант із листом УАПЦ.

Утім, можливо, цей витік інформації пов’язаний з тим, що підготовка до створення “Галицької митрополії” під протекторатом московської патріархії триває. У такому випадку на нас очікують цікаві та повчальні події у недалекому майбутньому. Плани щодо створення загону “передового базування” РПЦ на Західній Україні добре відомі у Києві, Римі та Константинополі. Можливо вони невідомі широкій громадськості, тому коротко проінформуємо її про них та про історичне підґрунтя цього питання.

Від початку ХІV сторіччя на Східній Галичині, у підпорядкування Константинопольського патріархату, діяла Галицька православна митрополія. У ті давні часи до неї відносилися у тому числі і сучасні польські єпархії – Перемишлянська та Холмська. Наприкінці століття до неї прилучилися молдовські єпархії. Повернення у цю сиву романтичну старовину може мати вельми передбачувані наслідки.

Зокрема, якщо на думку Москви та керівництва УАПЦ :“спадковість архиєрейства УАПЦ йде від Російської Православної Церкви”, то ця обставина, через УАПЦ, може дозволити РПЦ пред’явити свої історичні та “канонічні” права на Галичину, на всю Західну Україну. На основі того, що до 70% громад УАПЦ знаходиться у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській та Хмельницькій областях білокам’яна намагається нав’язати усьому православному, і то не лише, світу думку, що український автокефальний рух є суто галицьким явищем не властивим іншим регіонам України.

Крім того, відновлення Галицької митрополії може стати джерелом напруги між Україною з одного боку та Польщею і Румунією з іншого. Саме цього і домагається Москва. Керівництво УАПЦ свідомо, чи несвідомо підігрує цим її планам.

Програмовані Москвою “надії” УАПЦ на те, що московський патріархат “створить необхідні умови для нормалізації церковного життя в давній Галицькій Землі” вказують, що за умов стрімкої втрати УПЦ (МП) своїх приходів на Західної України осідки УАПЦ стануть її “резервом”. Очевидно, що саме такий варіант розвитку подій має дуже важливе значення як для РПЦ, так і для РФ в цілому.

За умов реалізації цього плану, викладеного у листі УАПЦ, вона, під протекцією Москви, може стати “канонічною” базою для майбутніх московських інспірацій РПЦ та ФСБ РФ у західноукраїнському регіоні.