Олександр Коваленко. Рожаниці, Різдво Богородиці – Друга Пречиста

Олександр Коваленко. Рожаниці, Різдво́ Богоро́диці – Друга Пречиста

У народному українському календарі богородичні свята другої половини вересня – рожаниці – посідають вагоме місце.

Культи жіночих божеств одні із найархаїчніших у світі. Ізіда, Кібела, Гея, давньоукраїнські богині родючості, покровительки роду й сім’ї – рожаниці, скіфські баби, жінки-глеки трипільців – все це представниці жінок-богинь, імена та зображення яких дійшли до наших днів. Богинями, від яких пішов Світ, українці вважали Матір Богів Ладу і Лелю, прояв якої космогонічно втілено у воді.

“Ой  як то було з початку  Світа. Дай Боже!
Ой як не було Святої Землі. Дай Боже!
Ой то на Морі Павутиноньки. Дай Боже!
Якби нам,  Брате, в Глибокі Води. Дай Боже!
Тоді ми, Брате, Світ обснуємо. Дай Боже!
Світ обснуємо і наситимо. Дай Боже!”

Лада є жіночим проявленням Бога. Вона народила Світ та виступає берегинею всього живого. Українцям Мати Богів уявлялася як Світове Дерево.

“Стояла Сосна серед Дунаю. Дай Боже!
На тій Сосонці Сив Сокіл сидів. Дай Боже!
Виніс Він від Там Троє Насіння. Дай Боже!
Перше Насіння – Чорна Землиця! Дай Боже!
Друге Насіння – Яра Пшениця! Дай Боже!
Третє Насіння – Зелена  Трава! Дай Боже!”

Леля у цьому пантеоні – це ще й богиня любові, рожаниця-покровителька закоханих, багатства, краси й щастя. Жіночі божества рожаниці опікуються дітьми, жіночою долею, а також мають зв’язок із зірками. Душу людини давні українці уявляли як іскру небесного вогню — зірку, яку Бог запалює, коли народжується дитина, і гасить, коли людина помирає.

“Ой ти, місяцю, я зіронька ясна.
Ой ти парубок. Я ж дівчина красна”

У християнській традиції Сходу Свято Різдва Пресвятої Богородиці, що відзначають 21 вересня, належить до найдавніших. У IV cт. н. е. св. Олена, мати імператора Костянтина, збудувала в Єрусалимі на місці народження Матері Ісуса храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці.

На Заході перша згадка про свято датується V ст. н.е. і занесена до сакраментарію папи Геласія (492–496). Тоді ж, у V ст., cтарець Анатолій, єпископ Константинопольський, створив на день Різдва Пресвятої Богородиці стихири, що співаються й донині. У День Різдва Пресвятої Богородиці Святі Отці прославляють наближення Бога до благодатного єднання з людиною в образі вибраної Діви.

В Україні Друга Пречиста – Різдво Богородиці  – була жіночим днем. Дівчата плели вінок і несли його до церкви “на престол Богородиці” — щоб швидше вийти заміж. Діти вітали матір зі святом, даруючи їй невеликі гостинці, — хто хустинку, хто ложку. На Другу Пречисту починали засилати сватів, тому дівчата на виданні сиділи ввечері вдома, їх дожидаючись. Бездітні жінки просили в Богородиці милості — мати дитя, вони замовляли в церкві службу та готували обід для бідних.

Під благодатну опіку Діви Марії віддавали себе міста та держави. Старовинне українське народне повір’я стверджує, що Києву не загрожує ніяка серйозна небезпека доти, доки з-під куполу Софійського собору благословлятиме його зображена там Оранта — Богородиця-заступниця.

Містом Діви Марії – Марієнбургом – була названа столиця благочестивого Тевтонського Ордену хрестоносців св. Діви Марії, що ніс Віру Христову народам Польщі, Литви та Лівонії.

У Франції шанування Діви Марії поширилось настільки, що сама епоха хрестових походів, коли під знаменами Діви християни всієї Європи йшли визволяти Гроб  Господа нашого – Ісуса Христа – від невірних, стала називатися епохою Діви Марії. Це був час духовного піднесення Європи,  котрий сягнув свого втілення у цілій низці готичних соборів Ордену лицарів Храму – тамплієрів, які зводилися на честь Богоматері — “Notre Dame”,  зокрема відомий нам Notre Dame de Paris.