24 липня день пам’яті святої рівноапостольної київської княгині Ольги. Канонізована  католицькою та православною церквами як свята Ольга, при хрещенні 957 року у Константинополі прийняла християнське ім’я Олена.

В історію свята Ольга увійшла як перша та єдина жінка на київському престолі, як дружина князя Ігоря Рюриковича, що помстилася ворогам за смерть свого чоловіка, як мати легендарного Святослава та перша українка, що прийняла християнство.

Існує десяток версій щодо її походження та часу появи на світ Божий. За ними вона прожила від 60 до 80 років, народившись чи то у 910, чи то 880 року та спочивши у Бозі 969-го. Точно відомі лише дати її правління: 945-952 роки.

Болгарія, Росія, Скандинавія та навіть мусульманські країни ведуть суперечку за місце її народження і претендують назвати себе її батьківщиною. Ми ж, слідом за видатним українським істориком Михайлом Брайчевським, вважаємо, що Ольга була нащадком  київського князя Аскольда, який правив у Києві від 860 по 882 рік та разом із князем Діром року 860-го здійснив тріумфальний похід на Константинополь:

“Народ (руси) від країни північної…, і племена піднялись від країв землі, тримаючи лук і спис; вони жорстокі й немилосердні, голос їх шумить, мов море”.

Переможці були вражені Царгородом та його величчю. Зовсім як ми зараз під час нашої подорожі по Європі… Певно саме це й посприяло тому, що князь Аскольд став тоді першим українцем, що прийняв Віру Христову.

Сьогодні це питання актуалізоване через намагання московської церкви присвоїти собі право називатися церквою-матір’ю Української Помісної Церкви. Адже відразу після хрещення Аскольда Константинопольський Патріарх Фотій створив нову митрополію і спрямував до Києва єпископа Михаїла, першого очільника помісної християнської церкви на землі України.

Зрозуміло, що існує і галицька версія походження княгині Ольги. За нею дружина Ігоря та мати Святослава народилася на Галичині, у селі Підгірці, Бродівського району, Львівської області. Залишається лише незрозумілим, чому й досі у селі немає пам’ятника княгині, чи чому й досі її ім’ям не названо хоча б одну вулицю у ньому?

А от московити у Пскові і памятник їй поставили, і вулицю, там же ж, її ім’ям назвали, і міст, і навіть каплицю на честь київської княгині возвели! І все це для того, аби довести всім і кожному, що це саме Ольга заснувала їх місто Псков. То може сьогодні Україна може претендувати на це місто та землі навколо нього? Наприклад, латиші вважають, що це їхнє, латвійське місто. Адже свого часу тут порядкував Тевтонський Орден і прапор Великого Магістра Ордену Конрада Тюринзького а потім і Герхарда фон Мальберга майорів над мурами Пскова!

Гадаємо, що назвати іменем великої землячки лише одну вулицю у Львові в цьому  випадку явно недостатньо. Ба навіть у Коростені, на землі древніх древлян, яких вона спалила, помстившись їм за смерть свого чоловіка, стоїть пам’ятник київській княгині Ользі! Певно, як нагадування про те, хто у хаті хазяїн…

Втім, свята рівноапостольна княгиня Ольга хоча й хрестилась у Візантії 957 року на вимогу Імператора, але скуштувавши тамтешньої східної гостинності (її півроку тримали у імператорських коридорах та  ще й погрожували одруженням), по прибуттю до Києва єпископа собі вирішила шукати на Заході. Ну, прямо як оце ми сьогодні між “митним  союзом” та асоційованим членством в ЄС.

І посольство з цього приводу відправила вона до короля Німеччини, засновника та першого Імператора Священної Римської Імперії Германського Нації – Оттона І. Вважай –  до тодішнього Європейського Союзу.

“Прийшли до короля Оттона посли народу Русь і просили його прислати їм одного з своїх єпископів, який показав би їм шлях істини”.

959 року Оттон милостиво надіслав до Києва єпископа Адальберга. Але не склалося. А от у Польщі склалося. Саме Оттон І подарував Мешко І того  срібного імперського орла, який і досі майорить на польському прапорі!

Сьогодні, стоячи перед відновленим Михайлівським Золотоверхим, свята рівноапостольна княгиня Ольга може на власні очі споглядати, особливо під час останньої “революції  гідності”, чого коштувала Руси-Україні тодішня її невдача.

До речі, і ми всі також:

Олександр Біда. Із “бандерівщини” в “пілсудчину” і назворот

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram