Олександр Коваленко. Хрещення Русі-України

Олександр Коваленко. Хрещення Русі-України. Фото з відкритих джерел

24 липня, напередодні державного свята “Дня хрещення Київської Русі-України” встановленого 25 липня 2008 року, у день рівноапостольної княгині Ольги, в Києві пройшов хресний хід віруючих Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). З огляду на постать княгині та її внесок у процес набуття Руссю Віри Христової, як і з огляду на очікуваний від Вселенської Патріархії Томос про автокефалію Української Помісної Церкви, ця подія є досить символічною.

Особливо символічно виглядає вона на тлі тих заходів, що їх вживав і вживає екзархат РПЦ, організувавши досі ще не бачену пропагандистську виставу “Хресний хід від Новинського”. Зокрема, на окупованій частині Донбасу московські попихачі зібрали величезну кількість людей та відправили їх до Києва в якості “групи підтримки” супротивників української автокефалії. По суті, під час війни із стратегічним ворогом  нашої державності, нашого майбуття в столиці воюючої країни противник проводить  “хресні ходи” своєї ідеологічної п’ятої колони. Нечувана, навіть у Європі, толерантність  та “демократизм”! Гадаю, у випадку проведення тотального призову та мобілізації  вона була б унормована.

Сьогодні ж, 28 липня, у День святого рівноапостольного князя Володимира, хрестителя Русі-України, відбувається хресний хід Української Православної Церкви Київського Патріархату. Незважаючи на шалену антиукраїнську пропаганду в храмах екзархату  РПЦ та різноманітну протидію з боку Москви, до нього приєдналися і численні  “московські” вірні. На прихожан УПЦ (МП) впливає, не може не впливати інформація про швидке та неминуче надання Фанаром Томосу про автокефалію. Це вже   призводить і ще призведе до величезного відтоку архієреїв, священників та вірних московського патріархату до неї – істинної церкви святого рівноапостольного князя  Володимира – Української Помісної Православної Церкви.

Саме йому, київському князю Володимиру, припало з третьої спроби охрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією. Як апостол Павло на Близькому Сході та Греції, так і рівноапостольний Володимир Великий у Київській Русі, змінивши віру, став головним чинником поширення християнства на нових землях. І хоча вважається, що для зміцнення держави та її престижу нову віру київська держава прийняла саме від Візантії, як найбагатшої, наймогутнішої та найбільш впливової  держави того часу, однак треба завжди пам’ятати – на  час прийняття Києвом Віри Христової остання була неподільною. Тож саме Київ може відіграти непересічну роль у екуменічних процесах, зближенні та воз’єднанні всіх християнських конфесій,  відновленні status quo. Тому сьогодні у Києві, Римі Другому та Першому розуміють, що  на шляху екуменізму, шляху воз’єднання християн усього світу, звільнення Церкви Володимира Великого від московсько-сталінського ярма, московської зверхності є  конче необхідним кроком. Саме Святе письмо заповідає нам духовну єдність християн.

“Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав”Ів. 17:22-23

Свого часу багатьох здивував крок очільника Кремля із увічнення пам’яті київського князя Володимира Великого на Боровицькому майдані у… Москві. Відомий московський релігієзнавець, публіцист, режисер та просто людинознавець Олександр Глібович Невзоров навіть пожартував з цього приводу, що ось вже тепер українські  націоналісти можуть бути вповні задоволені. Чобіт київського князя попирає  москальську землю!

Здавалося, б яке відношення святий рівноапостольний Володимир має до “смердючого багна”, так місцевою мокшанською мовою називалося і називається це місце, яке було помічене як дєрьовня за півтора століття по його смерті?! А от яке. Саме Володимир Великий, під час та у ході пошуків нової віри, вперше “взяв на спис” Русі-України   Крим і його тамтешню візантійську столицю – Херсонес. Після чого він, як чоловік дочки Імператора Візантії Ганни, отримав право на імператорський трон Другого Риму…  Ви розумієте куди мітить “недопалок”!?

Ви розумієте чому саме після цього кроку “блідої молі”, встановлення пам’ятника Володимиру Великому у Москві, Президент Туреччини не заперечував намірам державного службовця турецької республіки Варфоломія І надати автокефальний статус Українській Помісній Православній Церкві?

Світом правлять не слова та закони, а знаки та символи. Певно ця істина невідома  Луб’янці.