Олександр Георгійович Івченко – видатний конструктор, який спроєктував авіаційні турбогвинтові двигуни великого ресурсу, створив школу авіадвигунобудування, згуртував навколо себе професіоналів найвищого рівня. Івченко увійшов в історію як творець низки оригінальних конструкцій вітчизняних вертолітних і літакових двигунів.

Народився майбутній інженер 23 листопада 1903 року в місті Великий Токмак, що на Запоріжжі (тоді це була Таврійська губернія) у великій родині ливарника та домогосподарки. Окрім Олександра у родині було ще десятеро дітей, тому мати присвятила їм усе життя. Малий Сашко полюбляв гратися, як і всі хлопчаки, залізяками та майструвати з них різні конструкції. Тоді на це захоплення ніхто не звертав уваги, а воно переросло в майбутньому в справу всього життя.

Коли юнакові виповнилося 17 – пішов працювати на місцевий завод. Спочатку був ливарчуком, згодом став ливарем. Здобувати вищу освіту Івченко поїхав до Харкова в Механіко-машинобудівничий інститут (нині Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут”).

По завершенню інституту в 1935 році повернувся до Запоріжжя, де став інженером зі складання й випробування авіаційних двигунів на заводі імені Баранова №29 (попередник нинішнього об’єднання “Мотор Січ”). Згодом Олександра перевели до іншого відділу, де він займався конструюванням і вдосконаленням авіаційних поршневих двигунів. Якщо спочатку він був рядовим конструктором, вже згодом обійняв посаду начальника конструкторської бригади.

У 1938 році Івченка призначили провідним конструктором двигуна М-89, який встановлювали на бомбардувальники Су-2 і Пе-2. Під час німецько-радянської війни він перебував у евакуації в Сибіру, в Омську, де очолював серійно-конструкторське бюро. Під його керівництвом масово вироблялися двигуни АШ-82ФН, що встановлювалися на винищувачі Ла-5 і бомбардувальники Ту-2. Під керівництвом Олександра Георгійовича було виготовлено понад 27 тисяч авіадвигунів для військових літаків.

5 травня 1945 року вийшов наказ No 193 наркома авіаційної промисловості СРСР Олексія Шахуріна про створення дослідно-конструкторського бюро №478 у Запоріжжі. Через рік воно отримало назву “завод №478”, у 1963-му – “Державне союзне дослідно-конструкторське бюро №478”, у наш час називається Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро “Прогрес” імені академіка О. Г. Івченка. І не дарма, адже Олександр Георгійович очолював його від самого заснування до своєї смерті в 1968-му.

За цей період під його керівництвом фахівцями колективу було розроблено ціле сімейство поршневих і газотурбінних авіаційних двигунів високого технічного рівня. Двигуни, розроблені Івченком та його співробітниками, встановлювалися на літаки найрізноманітніших типів – від знаменитого “кукурузника” По-2 до не менш знаменитого стратегічного бомбардувальника Ту-95, основним призначенням якого було завдати ядерного удару по США в разі початку Третьої світової війни. Виробляли і двигуни для гелікоптерів двох основних радянських конструкторських фірм – Міля і Камова.

Однак найбільш плідною була співпраця між Запоріжжям і Києвом – між конструкторськими бюро Олександра Івченка і Олега Антонова. Саме запорізькими двигунами оснащувалися транспортні Ан-8, Ан-12, Ан-22 “Антей”, пасажирські Ан-10 і Ан-24, багатоцільовий літак Ан-14 “Бджілка”.

Як зазначав що до цього академік Борис Патон: “Вихід на повітряні траси кожної спільно створеної крилатої машини знаменував нове серйозне досягнення науки і техніки. Вони сміливо йшли на застосування нових технологій, матеріалів і цим відкривали нові перспективи в авіабудуванні <…> Усі свої конструкторські й технологічні рішення вони приймали з урахуванням реальних потреб народного господарства країни <…> Яскраве, повне творчих пошуків, подолання чималих труднощів і перепон життя двох видатних учених є прикладом відданого служіння Батьківщині”.

Окрім авіаційних колектив Івченка розробляв численні двигуни для потреб народного господарства – для кораблів на підводних крилах та повітряній подушці, для аеросаней, для бензопил.

У листопаді 1962-го Олександр Івченко отримав науковий ступінь доктора технічних наук, а через рік йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Проте напружена робота з надвисоким рівнем відповідальності підірвали його здоров’я.

17 серпня 1960 року поблизу Києва зазнав катастрофи пасажирський Іл-18 з двигунами АІ-20 запорізької розробки (загинули 34 особи на борту). Винним у трагедії хотіли зробити Олександра Георгійовича, і в нього стався інсульт. Лише через три роки він частково відновився і знову почав ходити на роботу, хоча повноцінно працювати вже не міг. А на 65-му році стався інфаркт, пережити який вже не судилося. Похований конструктор на Південному кладовищі в Запоріжжі.

Традиції запорізького конструкторського бюро після Івченка і Лотарьова продовжив видатний вчений Федір Муравченко – член-кореспондент НАН України, доктор технічних наук, Герой України.

У 2009 році Олександру Івченку встановили пам’ятник. За ініціативою його доньки Наталії, в 2013-му напередодні 110-річчя від народження Івченка монумент на його честь відкрито й в рідному Токмаку.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram