Олександр Леопольдович Хвиля (справжнє прізвище Брессем) – український актор. У його мистецькій скриньці безліч ролей – казкових героїв, драматичних, комедійних. За свою творчість він отримав чимало нагород та звань. Дивно те, що його ім’я було не на слуху, а ось його героїв знають відразу кілька поколінь телеглядачів, які виросли на казках з його участю.

Олександр народився 15 липня 1905 року в селі Олександро-Шультине Костянтинівського району Донецької області. Батько хлопчика працював машиністом-механіком, мати опікувалася домашнім господарством. Коли малому виповнилося ледь два роки, батько нагло помер. На руках овдовілої жінки залишилося п’ятеро дітей, злидні та нужда обступили з усіх боків.

Попри все, Сашко ріс старанною дитиною, освіту здобув у церковноприходській школі, яку закінчив із відзнакою. Після – вступив до залізничного училища в Синельникові, потім мріяв продовжити навчання, але матеріяльна скрута змусила йти працювати. Спочатку працював секретарем, асистентом, конторником, а потім дослужився до рахівника матеріяльного столу руху Південної залізниці. Але мрія про сцену ніяк не полишала Хвилю. У 1922-му він закінчив драмстудію, а за два роки вступив до театру імені Марії Заньковецької, де його взяли в тупу. Із 1926-го грав у театрі Леся Курбаса “Березіль”. Молодий талант проявив себе на сцені як різноплановий актор, якому підвладні будь-які ролі: як героїчні і характерні персонажі, так і ліричні романтики. Щоб підкорити нові висоти Хвиля влаштувався працювати в Харківський театр імені Тараса Шевченка.

У 1932 році Хвиля з’явився на екранах, проте спершу його праця була малопомітною, адже він грав переважно другорядні ролі, або ж знімався в малобюджетних стрічках, які не виходили на широкі екрани. До початку війни йому довелося знятися ще в низці картин, зокрема в пригодницькій стрічці Георгія Тасіна “Кармелюк”, де він відтворив образ народного героя Устима Кармелюка, що піднімає кріпаків України на боротьбу з гайдуками та панським ярмом.

Десять років пройшло перш ніж Олександр отримав головну роль у біографічному фільмі “Олександр Пархоменко”. Після вдалого прокату Хвиля взяв участь ще в низці кінострічок, зокрема “Дорога до зірок”, “Кубанські козаки”, “Майська ніч або утоплена”. У 1962-му Олександр Леопольдович втілив на екрані козака Чуба з кіна “Вечори на хуторі біля Диканьки” за однойменною повістю Миколи Гоголя.

Кожна поява Олександра Хвилі в кадрі – це справжній хорал майстерності талановитого актора. Його герой буквально з перших секунд захоплював глядача та викликав неабияку симпатію. Він зіграв понад 50 ролей в кіно, проте одним з найулюбленіших для мільйонів глядачів різного віку став фільм “Морозко”. Актор мав дуже гармонійний вигляд на екрані – кремезний, із сивою бородою, справжній Мороз. Ця робота отримала Гран-прі на Венеціанському кінофестивалі.

Після виходу “Морозко” на екрани в 1965 році акторові запропонували стати Дідом Морозом на головній ялинці СРСР у Кремлі. І в цій ролі він був чудовий. Діти сприймали його, як справжнього Морозко, який прийшов прямо з казки. Йому вірили, ним захоплювалися і писали йому листи.

Ще до “Морозко”, Хвиля знявся у фільмі-казці “Марія-майстриня”, зігравши роль мудреця-мовчальника. Він же й королівський оберкухар у фільмі “Королівство кривих дзеркал”, і слуга Чахлика Лисого в фільмі “Вогонь, вода і…мідні труби”, і герцог де ля Бик у фільмі “Варвара-краса, довга коса”. Можна з упевненістю сказати, що актор був улюбленцем не лише дорослих, а й дітлахів. Окрім цього, Олександр Леопольдович озвучував мультфільми, його голосом говорять герої “Казки про старий кедр” і “Дочки сонця”.

Не зміг оминути артиста й Леонід Гайдай, він запросив Хвилю знятися у культовій радянській комедії “Діамантова рука”. Олександр Леопольдович зіграв метрдотеля й за сумісництвом спільника контрабандистів Бориса Савелійовича в ресторані “Плакучая Іва”.

У 1971 році послужний список Олександра Хвилі поповнився ще однією цікавою роллю. Він зіграв в екранізації однойменного роману Ільфа та Петрова “12 стільців” господаря крамниці, який розповідає про пригоди винахідливого Остапа Бендера.

За свою працю актор отримав такі значущі нагороди, як звання заслуженого й народного артиста, а ще чимало премій та нагород, які видавалися найкращим зіркам Радянського Союзу.

Щодо особистого життя, то відомостей обмаль. Відомо, що актор усе життя прожив зі своєю дружиною Ганною Іванівною Тимофеєвою. У 1937-му у пари народилася єдина донька Інеса.

У 1975 році актор востаннє з’явився на екранах у фільмі режисера Олексія Салтикова “Сім’я Іванових”.

Олександр Леопольдович Хвиля помер 17 жовтня 1976 року. Похований в Москві на Кунцевському кладовищі.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram