Ханжонков Олександр Олексійович – український підприємець, організатор кіновиробництва, продюсер, режисер, сценарист, один із піонерів кінематографа. Він народився 8 серпня 1877 року в селі Ханжонкове, заснованому ще в XVII столітті запорозькими козаками (нині Нижня Кринка неподалік Макіївки Донецької області). Ріс хлопчина в сім’ї збіднілого поміщика. Мати була власницею кінотеатру, брат також захоплювався кіном, але всі його намагання долучитися до кіномистецтва були невдалими. Олександр ніколи не виявляв цікавості до цього виду мистецтва. Він бачив себе лише на воєнній службі. У 1896-му хлопець закінчив Новочеркаське козаче юнкерське училище й був прийнятий в чині хорунжого у привілейований Донський козачий полк. Лише коли йому виповнилося 28 років він відчув справжнє емоційне потрясіння від перегляду фільму. До того ж він познайомився з одним службовцем, який працював у відділі “Сінема” братів Пате, і той йому в яскравих барвах розповів про перспективи розвитку кінематографії.

У 1905 році за станом здоров’я був змушений звільнися в запас. За це він отримав виплату в 5 тисяч рублів, які вклав у кінопромисловість.

Спочатку Ханжонков став акціонером московської компанії “Гомон і Сіверсен”, яка згодом злилася з його власним підприємством. Олександр організував на новому обладнанні фабрику з виробництва кінострічок. Спочатку він займався лише кінодокументалістикою і прокатом зарубіжних фільмів, проте вже влітку 1907 він розпочав зйомки вітчизняної картини “Палочкін і Галочкін” (стрічка так і не була завершена).

На початку 1909 року на екрани вийшов перший фільм із ательє Ханжонкова “Драма в таборі підмосковних циган”, того ж року вийшли ще кілька художніх та чимало документальних картин.

Олександр Олексійович створив у своєму ательє спеціальний Науковий відділ для зйомок освітніх фільмів. Він випускав стрічки про сільське господарство, географію, зоологію, ботаніку, медицину. Для створення декотрих із цих фільмів залучалися кращі сили компанії: наприклад, у фільмі “Пияцтво і його наслідки”, окрім документальних кадрів, на яких показувалися жахливі відхилення в розвитку в дітей алкоголіків, були й ігрові сцени, де актор вдавав п’яного, що допився до білої гарячки й бачив як з пляшки вилазить дідько.

Фірма Ханжонкова також відкрила свій прокатний відділ, кращу в країні студію зі знімальними павільйонами, кінотеатр прем’єрних показів і два журнали – “Вісник кінематографії” і “Пегас”.

До кінця 1911 року на фірмі Ханжонкова було відзнято понад 30 художніх фільмів, серед яких були масштабні стрічки: “Оборона Севастополя” (у фіналі показано документальну хроніку виживших учасників Севастопольської битви), “Єрмак – підкорювач Сибіру”, “Життя за царя”. “Оборона Севастополя” була відзначена Романовими, Микола II особисто подякував за роботу Олександру Олексійовичу. Фільм демонстрували по всій Російській імперії. Кіностудії Ханжонкова дозволили проводити зйомки у будь-якому місці Москви, зокрема й у Нескучному саду, який був у власності царської родини.

Влітку 1917 року через хворобу (страждав на тяжку форму ревматизму) Ханжонков переїхав до Ялти, де обладнав кіностудію. Саме в Криму він пережив бурхливі події тих часів, а невдовзі дізнався, що його студію в Москві націоналізували більшовики.

У листопаді 1920 року Олександр Олексійович від’їжджає до Константинополя, а звідти в Мілан, потім – Відень. На цьому завершився активний період його діяльності, який тривав п’ятнадцять років. За три роки він повернувся й певний період працював консультантом на “Держкіно”, пізніше став завідувачем “Пролеткіно”. У 1926-му його з групою керівників заарештували та звинуватили у фінансових зловживаннях у цій організації. Проте за відсутністю доказів його відпустили, але з обійманої посади звільнили й заборонили займатися кінематографом. Ці події підірвали й без того слабке здоров’я Ханжонкова, і він знову подався до Ялти.

У 1934 році його реабілітували й призначили пенсію, але до кіна він не повернувся. В останні роки свого життя писав мемуари, які частково були опубліковані в 1937-му. Під час німецької окупації Криму в 1941-1944 роках прикутий до інвалідного візка Ханжонков залишався в Ялті.

Помер Олександр Олексійович 26 вересня 1945 року. Разом із ним пішла ціла епоха з життя нашого кінематографа, але тоді цього майже ніхто не помітив. Багатющий досвід Ханжонкова радянському кіну, на жаль, так і не знадобився.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram