Олександр Валентинович Горський – унікальний керівник, завдяки якому кіновиробництво зазнало значних трансформацій. Свого часу був очільником Ялтинської, Київської та Одеської кіностудій, а також директором Ленфільму. Член Спілки кінематографістів України. Батько видатної художниці та суспільно-політичної діячки Алли Горської.

Олександр народився 24 серпня 1898 року в Олександрії Херсонської губернії (нині Кіровоградська область). Достеменно про батьків нічого не відомо, є припущення що вони були селянами, тато рано помер, овдовіла жінка працювала на заводі.

Закінчивши місцеву школу, Горський вчився в ремісничому училищі на столяра. Потім вибухнула Перша світова війна, і хлопець відправився на фронт. Після війни, під час визвольних змагань 1918-1920 років Олександр працював асистентом режисера українських театрів у Вінниці та Житомирі. Цей досвід став ключовим у подальшій кар’єрі Горського.

У 1919 році Олександр познайомився з Оленою Безсмертною, вона була вдовою, її перший чоловік загинув на війні, молода жінка залишилася з немовлям на руках. Палкі почуття Горського та Олени переросли в міцний шлюб. Він усиновив сина Олени – Арсенія, пізніше в них народилася донька Алла.

1922-го Горський із Юрієм Філянським і Леонідом Черновив в Олександрії заснував українське мистецьке об’єднання “Махудрам” (Майстерня художньої драми). Він дуже швидко став популярним серед містян.

Згодом Горські замешкали в Ялті. Олександр став актором українського театрального колективу. Олена працювала вихователькою у дитячих закладах. Починаючи з 1931-го Горський очолив Ялтинську кінофабрику й заходився її реорганізовувати. За два роки директор зумів нормалізувати процес кіновиробництва, що стало величезним кроком в становленні галузі кіномистецтва в цілому. До того ж у ті часи кінематограф впевнено завойовував все більше прихильників. Як член Спілки кінематографістів Олександр взяв участь у переході від німого до звукового кіна.

У 1932-му Горський разом із родиною переїхав у Москву й очолив виробництво “Востокфільму”. Як відповідальному та талановитому організатору того ж року йому доручили перебудувати та вдосконалити Ленінградську кіностудію. Обійнявши посаду заступника директора та директора з виробництва Олександр зрозумів, що ця робота вимагає певних творчих навичок. Саме тому він став студентом факультету особливого призначення. На даному факультеті майбутні керівники отримували найнеобхідніші знання в різних сферах науки й мистецтва.

З початком Другої світової війни Горський брав участь у Радянсько-Фінській війні, але не довго. За кілька місяців його та всіх працівників кіностудії евакуювали до Монголії. Олена залишилася з малою донькою в Ленінграді. Вона працювала костюмеркою, її син від першого шлюбу спочатку трудився на оборонному заводі, а потім приєднався до війська. Коли жінка отримала звістку, що Арсеній загинув у 1943-му – вирішила поїхати до чоловіка. В Алма-Аті (нині Алмати) вони прожили кілька місяців, а потім вирушили до Києва, де глава сім’ї обійняв пост директора кіностудії. У цей період в кіновиробництві відбувалися серйозні зміни, учасником яких був й Олександр. Саме він сприяв зміні монохромної зйомки на кольорову й появі у стрічках звукового ряду. Тоді ж з’явилися стрічки: “Подвиг розвідника” (1947), “Третій удар” (1948), “Тарас Шевченко” (1951), “Максимко” (1952). На посаді директора Горський пропрацював до 1953-го.

Горські отримали велику квартиру на вулиці Терещенківській. До них на гостини приходило чимало високопосадовців та митців. Частим гостем родини був Олександр Довженко. Така тісна дружба не сподобалась найвищому керівництву. Вони вбачали в цьому загрозу для радянського кіна, тому Хрущов наказав звільнити Горського з посади Київської студії.

Олександра перевели директором кінофабрики в Одесі. Після війни тут не знімалися власні фільми, студію використовували як орендне приміщення для зйомок. Амбітний Горський вирішив її відродити. І йому це вдалося. Однією з перших робіт відновленої студії став радянський фільм “Весна на Зарічній вулиці”.

У 1961 році Олександр Горський вийшов на пенсію та повернувся до Києва. Того ж року відійшла у засвіти його дружина Олена. З 1963 до 1971 років спрацював директором театру-студії при кіностудії імені Олександра Довженка. Він сприяв творчому становленню таких зірок як Іван Миколайчук, Раїса Недашківська, Костянтин Степанков, Борислав Брондуков, Антоніна Лефтій.

Спершу родина Алли й Олександр Горський мешкали разом. Донька надавала підтримку дисидентам, вивчала українську мову, брала участь в культурному процесі. Після хрущовсько відлиги почався брежнєвський застій, нові репресії проти української інтелігенції, батько намагався переконати доньку не наражати себе на небезпеку. Вона не пристала на це. Стосунки зіпсувалися, і батько переселився на провулок Бєлінського, 10 (з 2015 року провулок перейменовано іменем Алли Горської). Батькові не вдалося вберегти єдину доньку, 28 листопада 1970 року її жорстоко вбили.

26 травня 1983 року відійшов у засвіти Олександр Горський. Похований на найбільшому київському некрополі – Берковецькому кладовищі. В Олександрії, де народився Горський, у 2016-му вшанували пам’ять організатора кіновиробництва, назвавши його іменем один із провулків міста.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram