Становлення біохімії в Російській імперії відбувалося на фоні її загальносвітового розвитку в другій половині ХІХ та на початку ХХ століть. Саме в цей час біохімія відокремилася від суміжних наукових галузей та сформувалася як окрема наука зі своїми цілями, об’єктами та методами дослідження. Величезний внесок у розвиток вітчизняної біохімії зробив видатний український вчений – Олександр Якович Данилевський.

Олександр народився 10 грудня 1838 року в Харкові, у родині годинникаря Якова й Олени Данилевських. Пізніше в пари народиться ще один син – Василь, якій увійде в історію, як засновник і директор органотерапевтичного інституту (нині Інститут проблем ендокринної патології імені В. Я. Данилевського НАМН України), академік АН Української РСР, заслужений діяч науки та заслужений професор УРСР.

Початкову освіту Олександр здобув у Першій гімназії, по завершенні якої став студентом медичного факультету Харківського університету. Під час навчання він проводив експериментальні дослідження специфічно активних тілець соку підшлункової залози. Цю роботу, після закінчення університету (1860 року), Данилевський продовжив за кордоном в лабораторіях Берліна та Відня.

У 1863 році Олександр Якович отримав ступінь доктора медицини, захистивши в Харківському виші дисертацію: “Про специфічно впливаючі тіла натурального та штучного соків підшлункової залози”. Того ж року молодого науковця обрали екстраординарним, а за рік по тому ординарним професором Казанського університету. Данилевський організував першу в Европі та Російській імперії катедру біологічної хімії під назвою – катедра медичної хімії та фізики.

У цьому виші Олександр Якович розгорнув широку діяльність. Він проводив дослідження в царині не лише медичної хімії, а й фізіології та фармакології. У 1865-му, досліджуючи руйнування червоних кров’яних тілець всередині та поза організмом, винайшов центрифугу й уперше застосував її для біохімічних експериментів.

На початку 1866-го Олександр Якович підготував “Записку” про пристрій медико-хімічної лабораторії з докладним проєктом її оснащення. Лабораторію відкрили 15 жовтня того ж року в напівпідвальній частині будівлі, відомого нині як Хімічний інститут імені А. М. Бутлерова.

У новоствореній лабораторії Данилевський проводив досліди в області будови та властивостей білків. За кілька років у світ вийшла його наукова стаття “Дослідження складу, фізичної та хімічної будови продуктів розпаду білкових речовин і генетичних відносин між різними їх видами”. У цій роботі Данилевський сформулював низку положень, які надалі лягли в основу поліпептидної теорії будови білків. Тут же була вперше висловлена ідея про зворотність дії ферментів.

21 жовтня 1871 вчений Петро Францович Лесгафт, через конфлікт із царським урядом, був відсторонений від посади без права викладання в Казанському університеті. На знак протесту проти цього сім професорів вишу подали у відставку, серед них був і біохімік Данилевський.

Із 1872 до 1975 року Олександр Якович працював у Харкові, Воронежі, Петербурзі, потім подався за кордон, де продовжив свої дослідження в лабораторіях Німеччини та Швейцарії.

По поверненню, у 1886-му Данилевського обрали професором медичної хімії в Харківському університеті. Тут вчений присвятив себе вивченню органопластичних сил організму. Він вперше довів можливість синтезу білкових речовин із пептонів за участі ферментів і вказав на наявність в клітинах агентів, що стимулюють дію ферментів.

Вчений розробив метод вилучення основного м’язового білка – міозину та детально вивчив його. Також досліджував білки печінки, нирок і мозку, запропонував поділ білкових фракцій на глобулінову, стромінову й нуклеїнову. Данилевський запропонував першу наукову класифікацію білків мозку. Досліджував питання про взаємозв’язок різних білкових фракцій між собою і з іншими речовинами в цитоплазмі живої клітини. Вивчаючи причини стійкості стінок шлунка і кишківника до ферментів шлунково-кишкового тракту, виявив особливі речовини – антиферменти, які перешкоджають самоперетравленню.

Разом із молодшим братом Василем Данилевським ініціював видання першого спеціального журналу з питань фізіології – “Фізіологічний збірник”.

У 1893 році вчений очолив катедру медичної хімії у Військово-медичній академії Санкт-Петербурга, за три роки він стане ректором цієї академії. Окрім того, у 1898-му Данилевський став член-кореспондентом Академії Наук.

18 червня 1923 року Олександр Якович Данилевський відійшов у засвіти. Оскільки, на момент смерті вчений жив у Петрограді (нині Санкт-Петербург) його тлінки поховали на Івано-Усікновенському кладовищі, у такий спосіб, прибравши до своїх лап ще одного видатного “російського” вченого.