Видатний рід Богомольців подарував світові багатьох учених, воєначальників, богословів, митців, державних діячів. Його коріння – на теренах сучасної Білорусі й прослідковується вченими-генеалогами аж до пізнього Середньовіччя – часів існування Великого Князівства Литовського. Десь на межі XVII-XVIII століть шляхтичі Богомольці переселилися на Лівобережну Гетьманщину, Чернігівщину, служили в козацьких полках. Батько видатного вченого – Олександр Михайлович Богомолець – був земським лікарем із Ніжина, закінчив медичний факультет Київського університету Святого Володимира, після чого одружився із Софією Миколаївною Присецькою. Подружжя, маючи демократичні переконання, поринуло в революційну діяльність – поширювало заборонену російською владою літературу. Дружина невдовзі стала однією з провідних діячок “Південно-Російського робітничого союзу”. У січні 1881 року її заарештували й ув’язнили в Лук’янівській тюрмі. Там, у камері, 24 травня 1881-го з’явився на світ Олександр Олександрович Богомолець.

Невдовзі після пологів матір заслали на каторгу до Сибіру, звідки вона вже не повернулася – померла через 11 років від сухот. Малого Сашка виховував дідусь по материнській лінії. Батька також заарештували за революційну діяльність і заслали до Казахстану. Середню освіту хлопець отримав у Ніжинській, Кишинівській і 1-й Київській чоловічих гімназіях та колегії Павла Ґалаґана. Із дитинства дуже багато читав – як художньої, так і наукової літератури. З Кишинівської гімназії навіть був відрахований за так зване “вільнодумство”. Попри все, 1900 року зумів вступити на юридичний, а потім і медичний факультет Київського університету, звідки невдовзі перевівся до Одеського університету.

Там у студентські роки почалася наукова діяльність Олександра Богомольця. Він написав п’ять наукових робіт, серед них – “До питання про будову і мікрофізіологію брунерових залоз”. Залишився працювати на катедрі університету й 1909 року захистив докторську дисертацію. Вважається, що у свої 28 років Олександр став наймолодшим на той час доктором медицини в усій Російській імперії.

У 1910-му Олександр Богомолець одружився з молодшою від себе на десять років Ольгою Георгіївною Тихоцькою – донькою харківського домовласника й онукою генерала часів Кримської війни Сергія Тихоцького. Вона також отримала медичну освіту, згодом працювала дитячим невропатологом. Шлюб виявився щасливим, у ньому народився син Олег, який став патофізіологом, членом-кореспондентом АН УРСР. Його онука – відома українська лікарка, політична та громадська діячка Ольга Богомолець.

Олександр Богомолець після захисту дисертації перейшов на професуру до новоутвореного університету в Саратові. Там він мав можливість активно займатися наукою, розробляв новий напрямок – патофізіологію, керував Вищими жіночими медичними курсами. Під час громадянської війни в Росії розробив план заходів для боротьби з епідеміями тифу й холери. Більше ніж чверть століття присвятив підготовці першого підручника з патологічної фізіології. Він витримав кілька видань, які щоразу доповнювалися, тож із короткого вступного курсу поступово перетворився на п’ятитомну працю. Саме в “саратовський період” своєї біографії він винайшов “сироватку Богомольця”. Вона активізовувала імунну систему, прискорювала загоєння м’яких тканин та зрощування переломів. “Сироватку Богомольця” активно використовували під час Другої світової війни, вона врятувала життя й поставила на ноги багатьох поранених бійців.

Із 1925 року Богомолець працював у Москві, де створив Інститут гематології та переливання крові, розробив і сприяв упровадженню методики консервації донорської крові, а також дійшов висновку, що група 0(I)Rh(-) має універсальний донорський характер – її можна переливати людині з будь-якою групою крові. У наш час ця практика вважається вже застарілою, а переливання між різними групами крові не дозволяється, хоча група 0(I)Rh(-) справді сумісна з більшістю інших груп.

Від 1930 року й до кінця життя Олександр Богомолець очолював Академію Наук України. На посаді президента він об’єднав різноманітні катедри, лабораторії, комісії, відділи у централізовані інститути, і ця структура в цілому зберігається донині в НАН України. Створив Інститут експериментальної біології та патології та Інститут клінічної фізіології, одним із перших розробляв питання геронтології, боротьби з гіпертонічною хворобою, обґрунтовував здатність практично кожного людського організму до довголіття. У своїй праці “Продовження життя” він писав:

“Нормальне довголіття на даному етапі розвитку людини наука дозволяє визначити в 125-150 років. Немає, проте, підстав вважати і ці цифри граничними”.

Користуючись своїм впливовим становищем у радянській науці, Богомолець неодноразово заступався за багатьох учених, рятуючи їх від переслідувань і репресій у страшні часи сталінського терору.

Олександр Богомолець пішов із життя 19 липня 1946 року. Похований він у Києві на території меморіального дендропарку поряд із садибою Інституту фізіології НАН України, який має його ім’я.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram