Серед визначних осіб, які мали найбільший вплив на розвиток української літературної мови, Юрій Шевельов (історик української літератури, літературний критик та професор Гарвардського, Колумбійського університетів) називає три прізвища: Тарас Шевченко, Борис Грінченко й Олекса Синявський. Він (Синявський) один із найвизначніших українських мовознавців. Все життя вчений присвятив дослідженням української фонетики та правопису. За це його звинуватили в націоналізмі й розстріляли 1937 року, а реабілітації довелося чекати довгих двадцять років.

Олекса народився 5 жовтня 1887 року на хуторі Андріївка (нині Бердянський район Запорізької області). Батьки були бідними селянами, злидарювали, дітей було семеро. Синявські змалку привчали своїх дітлахів до праці, вони і в городі працювали, і на пасовисько худобу ганяли, і в дворі, і в хаті, словом, робили все, що їм доручали. Серед малечі найбільше вирізнявся Олекса, його тягнуло до книжок та науки. Він розумів, що в селі неможливо здобути якісну освіту, а тому мріяв про велике місто. У чотирнадцять юнак покинув хутір і подався до Одеси.

Синявський вчився в нижній ремісничій школі, а потім – у середній електротехнічній школі. У 1909 році Олекса закінчив екстерном гімназію і вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету. За рік перевівся на історико-філологічне відділення. У 1914-му закінчувалося навчання у виші, але студента заарештували й вислали з Харкова на два роки, ще й під пильний нагляд поліції. А все тому, що Синявський взяв участь у святкуванні Шевченківського свята.

Весною 1916 року Олекса, відбувши покарання, повернувся до Харкова, екстерном склав іспити й отримав диплом. Невдовзі за свої праці “Опис говірки села Покровського” та “Звуки о і є в українській мові” Синявського залишили на стажування в Харківському виші на катедрі слов’янської філології, щоправда, без стипендії.

Із 1917 року розпочалася викладацька кар’єра Олекси Наумовича. Спочатку він вчителював в українській гімназії на Слобожанщині, пізніше – головував в Харківській шкільній окрузі та викладав на курсах українську мову. Окрім цього, Синявський редагував видавництва “Союз”, часописи “Рідне слово” та “Нова громада”, а також був членом “Харківської шкільної громади”.

У той період студенти збиралися провести демонстрацію проти заборони святкування 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Активну участь у цьому взяв і Синявський, він надрукував прокламацію, у якій закликав приєднатися до протестів і в такий спосіб домогтися дозволу проведення свята. Олексу Наумовича знову заарештували й вислали до Полтави.

У 1919 році Синявський подав прохання до Української академії наук, де просив дозволу долучитися до укладання історичного словника української мови та словника живої української мови, а також взяти участь у діалектичній комісії. Історико-філологічний відділ УАН задовольнив прохання Олекси Наумовича.

Із 1920-го науковець працює професором української мови Харківського інституту народної освіти, а також очолює в ньому секцією української мови науково-дослідної катедри мовознавства імені Олександра Потебні.

Олекса Наумович автор численних праць сучасної та історичної фонетики, а також граматики української мови. У 1918 році мовознавець видав невелику працю “Короткий нарис української мови”, за чотири роки вийшов друком “Порадник української мови”. Пізніше з’явився посібник “Українська мова”, який перевидавався п’ять разів і був призначений для вивчення мови у технікумах та робітфаках. Наступні праці були присвячені дослідженню української фонетики. Зокрема наголосу певних груп іменників, дієслів, прикметників та прислівників. У працях Синявського докладно описана граматична система української мови такою, якою вона представлена в сучасній літературній практиці. Йому також належать підручники й посібники для шкіл, вишів та самоосвіти, що популяризували норми літературної мови.

Із 1928-го Олекса Наумович замешкав у Києві, де очолив Діалектичну комісію Всеукраїнської академії наук, яка входила до складу Інституту мовознавства. За кілька років Синявський став професором Київського університету та Київського педагогічного інституту.

У 1937 році розпочалися сталінські репресії. До списку неблагонадійних потрапив і Синявський. Його заарештували 4 серпня того ж року. Колеги ж одразу кинулися звинувачувати Олексу Наумовича у націоналізмі. Чи то й справді так вважали, чи просто боялися за себе:

“Із 1932-1933 років Синявський на різних зборах і засіданнях відкрито виступав як яскравий український націоналіст, проповідував ідеї націоналізму, необхідність повернення в розвитку української культури до часів Козаччини і гайдамаччини”.

Уже в жовтні 1937 року Синявського звинуватили в націоналізмі, сюди ж додали й редагування петлюрівської газети, і вербування учасників підпільної організації, і зв’язки з націоналістами. Спочатку вчений опирався і не визнавав себе винним. Але місяці проведені в тюрмі далися в знаки. Олекса Наумович вирішив у всьому зізнатися, хоча справа була повністю сфабрикована. Він сподівався – щиросердне зізнання допоможе уникнути покарання, а він ще зможе прислужитися науці. Але сталося не так як гадалося. 23 жовтня 1937 року Синявського засудили до страти, а наступного дня вченого розстріляли. Реабілітували лише через 20 років, визнавши, що вчений був звинувачений безпідставно.

19 квітня 2018 року рішенням Київської міської ради у Святошинському районі міста Києва з’явилася вулиця Олекси Синявського. На катедрі української мови Київського державного університету імені Т. Шевченка, зусиллями сина Синявського Віктором, встановлено меморіальну дошку.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram