Олекса Правдич. Ще один вірш Тичини присвячено героям Крут?

Павло та Євген Тичини
Павло та Євген Тичини

Днями Україна відзначала 99 річницю бою під Крутами. Після нього, відступаючи, українські добровольці на чотири дні призупинили московський наступ, руйнуючи за собою колії та мости. УНР виграла час, достатній для підписання Брест-Литовського миру. Державність було ненадовго врятовано. Столицю — вкотре приречено.

На підступах до Києва окупанти «зачищали» околиці. На світанку 2 лютого коло лівобережного містечка Літки (нині — село Броварського району Київської області) «муравйовці» зіткнулися із невеликим загоном українських добровольців (24 юнкери Київської військової школи ім. Богдана Хмельницького), що відступили з-під Крут. Зав’язався бій, проте сили були нерівними… Більшість загинула, кількох загарбники стратили. Місцеві мешканці поховали полеглих, насипали курган.

Загальновідомим є вірш Павла Тичини «Пам’яті тридцятьох», присвячений 27 «крутянцям», взятим у полон і розстріляним «муравйовцями», котрих після звільнення Києва поховали на Аскольдовій могилі. Проте серед поезій так званого «раннього» періоду творчості поета є ще одна, яка також може стосуватися тих подій. І — можливо — саме Літківського бою.

Зразу ж за селом —
всіх їх розстріляли,
всіх пороздягали,
з мертвих насміхали,
били їм чолом.

Випала ж зима! —
Що тепер всім воля,
врізали вам поля,
в головах тополя,
а голів нема.

Як зчорніла ніч —
за селом світило,
з співами ходило,
берегло, кадило
безневинну січ.

Відомо, що рідний брат Павла Тичини, Євген (на фото вони удвох), на початку 20-х років (зберігся датований лист) був благовісником-організатором Автокефальної церкви у Літках. Діяльність у царині «українізації релігії» привернула увагу пильних «чекістів». Євгена Тичину заарештували, і Павлові довелося його (за власними пізнішими спогадами) рятувати… Можливо, саме від брата поет дізнався про Літківський бій?