Олекса Харлампійович Новаківський – український живописець і педагог. Його творчість – ціла епоха в розвитку національного українського живопису. Цей митець, якого ставлять на один щабель з Іваном Трушем, перебував у епіцентрі культурного життя західу України й Галичини зокрема. На його творчості позначився переламний етап кінця XIX – початку XX століття, коли художники прагнули до максимального вираження, експресії, філософського аналізу складних життєвих явищ.

Олекса народився 14 березня 1872 року в невеличкому селі Слободо-Ободівка Подільської губернії (нині Вінницька область) у сім’ї лісника, який працював у маєтку польських аристократів.

Початкову освіту здобув удома, за два роки перейшов до приватного навчального закладу, де й провів чотири роки. Уже готувався до вступу в гімназію, але батько втратив роботу, і синові довелося піти писарчуком у волость, щоби підтримати родину. Невдовзі тато отримав нове місце, і Новаківські переїхали в Попелюхи. Там Олекса познайомився з інженером Павласом, який посприяв хлопцеві зі вступом до приватної майстерні Пилипа Клименка в Одесі. Тут художник провчився з 1888 до 1892-го. У цей період він створив низку морських пейзажів, які не збереглися (були знищені радянською владою). Також разом із вчителем ходив розписувати місцеві храми та писав ікони.

У 1892-му Олекса повернувся в Попелюхи, але пензля не кинув. Одна з його робіт зацікавила краківського художника, який саме приїхав до села й давав приватні уроки дітям багатіїв. Він так вихваляв перед панами Бжозовськими хист Новаківського, що ті зрештою виділили хлопцю стипендію на навчання у Краківській школі образотворчих мистецтв (нині – Академія образотворчих мистецтв імені Яна Матейка).

В академії хлопець провчився 8 років, де його наставниками були провідні польські художники, серед яких: Ян Матейко, Станіслав Виспянський, Яцек Мальчевський та інші. За цей період у Новаківського сформувалася власна художня манера, яка спиралася на основи імпресіонізму. Своє навчання Олекса завершив із золотою відзнакою.

У 1900-му Новаківський замешкав у селі Могила поблизу Кракова. Грошей на окреме помешкання він не мав, тому знімав кімнатку в будинку однієї вдови, яка жила з дочкою.

Тут Олекса шукав натхнення для своїх картин. У його голові вже зрів сюжет для полотна пробудження України від вікового гнітючого сну для боротьби за свою незалежність. Тут його осяяла думка, що це буда постать молодої дівчини, навіть дівчинки. Йому в око впала донька удовиці. Дівчинці було 13, для художника вона стала тим самим символом пробудження. Новаківський бачив її на своєму полотні оголеною, але для тодішніх часів у католицькій Польщі це було справжнім абсурдом. Тому звісно, що мати не дозволила писати свою дитину в такому вигляді. Попри відмову художник не їде із села, а продовжує створювати шедеври, щоправда, на іншу тематику.

Поступово завойовує прихильність і місцевих жителів. Зрештою, коли він повернувся до цієї теми, то мати вже не була такою категоричною і дозволила митцю писати Анну-Марію, але за умов: дочка буде в сорочці, а коли трохи підросте то Новаківський одружиться з нею. Художник погодився. І недарма, адже картину “Пробудження” визнали найкращою у творчому доробку митця.

Відтоді Анна-Марія стала улюбленою моделлю, адже з’являлася на полотнах Олекси багато разів. За кілька років Новаківський дотримав слова і пошлюбився з полькою. Їй було тоді 16, йому – 32. У майбутньому дружина народила чоловікові двох синів – Ярослава та Ждана.

У 1911 році в Кракові на персональній виставці Олекса представив понад 100 робіт, які принесли художнику визнання та популярність. Картинами зацікавився й митрополит Андрей Шептицький, який саме прибув до міста у справах. Бачачи фінансову скруту Новаківських, підтримав їх матеріяльно, а потім запропонував перебратися до Львова. Там їм виділили розкішний маєток поблизу собору святого Юра. Це було найкрасномовнішим визнанням творчості художника.

Перебравшись у Львів Новаківський досить швидко завоював прихильність містян, преса писала захопливі відгуки про його майстерність володіння пензлем. Сам же художник невпинно трудився за мольбертом, створюючи одну картину за іншою.

У 1921-му відбулася його персональна виставка. Її також високо оцінили критики та художники. Того ж року була відкрита його Художня школа, яка на кілька років стала окремим факультетом мистецтва Львівського політехнічного університету. Вихованцями школи були: Святослав Гординський, Лев Ґец, Михайло Драган, Софія Зарицька-Омельченко, Іван Іванець, Іван Кейван, Андрій Коверко, Едвард Козак (Еко), Ольга Козакевич-Дядинюк, Мирон Левицький (Lev), Володимир Ласовський, Ярослав Лукавецький, Степан Луцик, Антін Малюца, Михайло Мороз та ще багато інших митців, які в майбутньому здобули визнання і світову славу.

Але в 1925-му раптово померла його дружина. Їй було всього 37 років. Новаківський тяжко переживав втрату коханої. І хоча по її смерті в нього були жінки, та жодну з них він не зміг більше полюбити. Анна-Марія, яку він побачив ще зовсім юною, увійшла в серце чоловіка, наповнила таким коханням, що вже для інших там місця не було. Недарма їх називали найромантичнішою парою початку XX століття. Він пережив дружину на 10 років. Помер у Львові 29 серпня 1935 року, похований на Личаківському кладовищі.

“У народному мистецтві України маємо впливи Персії й Індії. Перегукується воно й із Єгиптом. Воно багате на колорит і форму. Отже, етнографія в мистецтві дуже потрібна, лиш не надмірно. Поет, захоплений лише етнографією, не дав би поеми, хіба етнографічну студію”, – так говорив Новаківський.

Після довгих років забуття в 1972 році у Львові було відкрито художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського. У 2016-му словацький професор Микола Мушинка подарував музею імені Андрея Шептицького 50 живописних і графічних робіт художника.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram