Оксана Петрусенко (справжнє ім’я Оксана Андріївна Бородавкіна) – українська оперна співачка. “Вона мала дзвінкий, сріблястий, сильний голос – лірико-драматичне сопрано. Діапазон його був такий великий, що ніколи найвища нота не здавалась останньою, а завжди думалось: вона може взяти ще вищу”, – писала Зоя Гайдай.

Оксана Андріївна народилася 17 лютого 1900 року в Севастополі. Коли дівчинці виповнився рік – від сухот помер батько. Мати невдовзі вийшла заміж вдруге, але чоловік виявився п’янюгою, пропив усе з хати, хоча й до того сім’я бідувала. Голі стіни, дірява стріха, через яку виднілося небо, відчай та страх охоплював маленьку душу, тому втіху дівчинка знаходила лише в піснях.

Якось ідучи повз їхню хату, військовий капельмейстер почув спів. Він посприяв, щоби малу взяли в церковний хор. Пізніше вже дівчина співала в аматорському колективі Георгія Йосиповича Загала, водночас гнула спину на взуттєвій фабриці в Севастополі. У 1918 році її взяли до пересувної трупи Глазуненка.

Оксана Петрусенко

Невдовзі Оксана потрапила до Херсонського музично-драматичного театру під керівництвом Івана Сагатовського. Саме тут їй обрали псевдонім – Петрусенко, її справжнє прізвище Бородавкіна не надто підходило. Тут же вона зустріла своє перше кохання – Петра Бойченка, який і посприяв її появі в театрі, адже на основний набір до трупи вона запізнилася.

Пара жила без шлюбу, просто по велінню серця. Але за стінами театру котилася Українська революція, влада в Херсоні іноді змінювалася тричі на день. Невдовзі театр розпався, але Оксана, бувши вже досвідченою хористкою, не надто переймалася. Попрямувала до Києва й вступила в Київський музично-драматичний інститут імені Лисенка.

Викладачі захоплювалися її талантом, пророкували неабияке майбутнє. Одначе, молода жінка покинула навчання. Закохалася. Цього разу її обранцем став Методій Семенюта-Барила, співак із оксамитовим баритоном. Майже одразу завагітніла, але дитина чоловікові була непотрібна, він наполягав на аборті.

Зрештою жінка пішла від нього, а в січні 1925-го народила сина Володимира. Часу на систематичне навчання не мала, тому хапки брала уроки вокалу то в одного педагога, то в іншого, часто кидала уроки, потім заново розпочинала. Невдовзі вона зажила собі слави талановитої, але зовсім недисциплінованої та несерйозної особи.

Оксана Петрусенко

Того ж року Оксана намагалася влаштуватися до Харківського театру. Головному диригенту Леву Штейнбергу сподобався спів жінки. Він притул підійшов до Петрусенко взяв її за підборіддя й солодким панібратським голосом промовив: “Хорошо поешь”, хитро мружачись на кандидатку. Тут вже Оксана не стерпіла такої зневаги й щосили штовхнула Штейнберга. Не очікувавши спротиву, диригент просто відлетів від співачки в куток, а тоді просичав, що в театрі вона ніколи не працюватиме.

Два роки Оксана була перекотиполем, гастролеркою без пристанища. Та доля мала прихильність до жінки, невдовзі вона отримала запрошення до Казанського оперного театру, де тріумфально дебютувала в опері “Черевички” Петра Чайковського. Два роки пропрацювала Петрусенко у Казані, тут познайомилася з тенором Василем Москаленком, який став її чоловіком. Невдовзі Василь отримав запрошення до Свердловського, потім – Самарського театрів.

Оксана змушена була всюди їздити за чоловіком і працювати разом із ним. Утім, майстерність співачки зростала, її ім’я вже знали в усьому тодішньому Радянському Союзі, а голос часто звучав по радіо. У 1934-му співачка отримує одразу дві пропозиції – театри Києва та Ленінграда запрошують артистку до своїх труп. Та Петрусенко не вагалася ні хвилини – звісно Київ, співати українських пісень на рідній землі.

Робота в Київському театрі опери та балету стала тріумфом. Її називали легендою, примадонною, царицею сцени. Співачка та головна конкурентка Оксани Зоя Гайдай якось сухо промовила: “Треба сказати, що такого великого успіху, який мала Петрусенко, я не пам’ятаю ніде і ні в кого”.

Дні, що минали, нагадували чарівний сон, на вулицях за Оксаною, де б вона не з’являлася, завжди йшов натовп народу. Іван Семенович Козловський писав: “Зачарувала. Це не спів – це вже чаклунство”.

Та в липні 1937-го, коли розпочалися масові репресії, Оксану Андріївну звільнили з театру, а її покровителів – голову Раднаркому УРСР Панаса Любченка й начальника Управління в справах мистецтв Андрія Хвилю оголосили ворогами народу. Жінка зрозуміла, що наступною полетить її голова. Не чекаючи, поки прийдуть по неї, зав’язала зашморг і тут у помешкання зайшла жінка. Це була Анна Бегічева, яка прибула з Москви для запису пісень Петрусенко. Тієї ж ночі дві жінки поїхали до столиці СРСР шукати правди. Невдовзі приму поновили в театрі.

І знову дні, схожі на дивний сон. Її вітали з успіхом Нежданова, Обухова, Максакова, Барсова. Всі кращі з кращих солістів Великого театру. До речі, саме в цей період Петрусенко постійно запрошували на роботу в Москву, в Большой театр, але вона навідріз відмовилася покидати Батьківщину.

У 1938 році, ясної й погожої днини, прямо посеред вулиці до Оксани підійшла циганка й сказала, що жінці не можна більше народжувати. Ромка настирно промовляла: “Запомни мои слова!”.

У тому ж році до Києва прибув Семен Тимошенко. Тільки-но владнав справи – подався в оперу. Ні, не через любов до мистецтва, дуже вже йому подобалися артистки. Петрусенко вразила чоловіка. Відтоді жодний її виступ хтивий та лисий командарм не пропустив.

На гастролях у Львові спалахнув роман між Оксаною та Андрієм Чеканюком, який був молодший від співачки на дев’ять років. Роман завершився вагітністю Петрусенко. Дізнавшись про дитину, Андрій розірвав із нею стосунки, адже мав дружину та двох дітей.

У 1940 році Оксана отримала телеграму-запрошення стати солісткою Большого театру. Цьому посприяв Тимошенко, який вже став маршалом і наркомом оборони СРСР. Чи знав він про її роман із Чеканюком – невідомо.

Телеграму матері приніс 15-річний син Володя прямо в пологовий будинок, де 8 липня жінка народила другого сина Аліка. Рішення жінка вирішила відкласти до виписки із лікарні. На восьмий день після пологів співачка вже готувалася повертатися додому. Написала записку подрузі, щоби та принесла їй речі та наварила борщу. Та за кілька годин жінки не стало. Офіційна версія лікарів – післяпологове ускладнення.

Майже одразу з’явилися чутки, що Оксану вбили. Значно пізніше медсестра, яка тоді була на чергуванні, заявила, що артистку отруїли молоком. Ціанід у стакан буцімто підсипала її напарниця, підкуплена ревнивою дружиною маршала Тимошенка.

Павло Тичина. Епітафія “Пам'яті Оксани Петрусенко”:
Їй од природи стільки було дано,
Як велетень вона росла й росла.
Ой рано, рано, дуже рано,
Оксана, ти від нас пішла…
Й народ, яким жила ти, – вічна сила –
Носитиме твій образ на руках!
Що смерть? Сьогодні хай скосила, –
Але не скосить у віках!

17 липня 1940 року попрощатися зі співачкою прийшли понад 100 тисяч киян.

“Тисячі людей заповнили прилеглі до театру вулиці. Погляди всіх звернені на центральний вхід театру, звідки мають винести труну”, – написали наступного дня в газеті "Пролетарська правда".

Поховали співачку на Байковому цвинтарі. У тій же газеті писали:

"В оточенні тисяч людей їде катафалк із труною. Ось і місце останнього спокою. Поряд поховані корифеї української сцени Садовський і Заньковецька".

Василь Вишиваний – австрійський ерцгерцог у боротьбі за Україну

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]