Оксана Мацюк. “…бо українська – це престижно”

Оксана Мацюк: "…бо українська – це престижно". Фото: linkis.com

Весна прийшла. За лічені тижні тендітні віти дерев приголомшать нас легкістю народженого цвіту. Вже зараз хочеться одягнути все найкраще, прихопити свою сліпучу посмішку, оточити себе візуальною красою неповторного оновлення природи. Та особисто мені, чи не найбільше хочеться розмовляти й думати весняною українською лексикою.

Володіти вишуканою українською сьогодні – це модно, актуально, необхідно.
Українська солов’їна стала трендом. Надто останні кілька років. Тому дбати про мовну гігієну – не просто обов’язок, а питання престижу країни.

У цьому я переконалася, коли познайомилася з англійцем, який протягом кількох останніх років вивчає українську як іноземну. «Мені подобається її звучання, таким чином я долучаюсь до Ваших тисячолітніх традицій, звичаїв, культури. Зрештою, українська – це престижно», – так пояснив мені свою мотивацію Найджел.
Наша мова, як будь-яка інша мова світу, проходила свої унікальні етапи розвитку, становлення, боротьби за збереження та право існування.

Можна безмежно довго дискутувати з північними сусідами на тему того, який етнос у якого взяв за основу фонетичну, лексичну, морфологічну і т.д. площини – росіяни в українців чи навпаки. Століттями російські вчені-філологи сумніваються у повноцінності української нації разом з нашими історією, культурою та, зрозуміло, мовою.

До яких тільки формулювань росіяни не вдавались, намагаючись підтвердити існування «малороссийского диалекта» (термін М. Ломоносова), наріччя польської мови, полонізованого варіанту російської мови, заперечуючи цим право на існування та розвиток питомого українського. Надто – мови.

Будь-яка багатовікова асиміляція передбачає насильницький вплив на мову та звичаї окремого етносу. Українська не стала виключенням. Засмічення українського мовного простору русизмами (росіянізмами) набуло масштабу загальновживаності. Проте окрема лексика, яку вважають прямим запозиченням з російської, є староукраїнською (варіантом давньоруської мови) чи лексикою загальносхіднослов’янського походження.

Тому, вживаючи слова максимально схожі за звучанням до російської, далеко не завжди це русизм (чи росіянізм):

• Буква – Буквар (Букв+ суфікс «ар»)
• Бистрий – пісню памятаєте? «Тече вода, тече бистра вода…»
• Звізда – згадуємо колядку «Нова радість стала, яка не бувала – над вертепом звізда ясна світлом засіяла…»
• Муж – українська народна пісня «Чогось на мене мій муж ворчить, що на мені фартух стирчить…»
• Жона – у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка йде вистава «Жона є жона» (за п’єсою «Три сестри» А.Чехова)
• Колодязь – «…і неодмінно кожен з них зупиниться біля колодязя, що б погамувати спрагу, відновити сили» (В.Скуратівський «Берегиня»)…
З іншого боку, ми все ж подекуди хворіємо спотвореною мовою і кажемо:
• «просвітительство» замість «просвітництво»
• «Тобі йде це плаття» замість «Тобі личить, пасує ця сукня»
• «…на протязі кількох років» замість «…протягом кількох років», але «…не стій на протязі»
• «через п’ятнадцять хвилин» замість «за п’ятнадцять хвилин»
• «У неї граціозна походка» замість «Вона має граційну ходу» чи «Вона граційно ходить»
• «Мені повезло» замість «Мені пощастило»
• «наряд» замість «вбрання»
• «надівати» замість «одягати»/«надягати»
• «ливень» замість «злива»
• «наводнення» замість «повінь»
• «серцевина» замість «осердя»
• «уютно» замість «затишно»
• «благополуччя» замість «добробут»
• «вибачаюсь» замість «прошу вибачення», бо «вибачатись» – просити вибачення в себе…

Насамкінець додам: враховуючи явище білінгвізму (двомовності), яке на теренах України історично формувалося століттями, залишатися ідеальною/им носієм української, складне завдання. Проте посильне для кожного з нас. Не можу говорити за когось, тому скажу за себе. Мені не соромно, коли не знаю перекладу окремої російської лексики на українську, проте безмежно соромно подекуди невміло, невпевнено, помиляючись, висловлювати свої думки рідною мовою.

Мова – жива, змінна структура. А це передбачає постійну роботу над собою – відслідковування змін, що відбуваються на мовних рівнях, оновлення лексики, якою користуєшся. Мова – ідентифікатор етносу. Яка з мене українка, якщо я цураюся всього українського й не працюю над удосконаленням мовного етикету?