Оксана Логачова. Самодостатній фантазер Дмитро Шуров

Оксана Логачова. Самодостатній фантазер Дмитро Шуров. Фото cultprostir.ua

Дмитро Шуров – той музикант, на концерт якого я піду навіть з високою температурою. Бо переконана, що музика – найкращий лікар. І для тіла, а особливо – для душі.
Дмитро Шуров. Нині – відомий як душа, обличчя і голос авторського проекту “Pianoбой”. А до нього в житті відомого українського музиканта, композитора й автора пісень інших творчих колективів було чимало.

Це, насамперед, славнозвісний “Океан Ельзи”, в якому Дмитро Шуров грав на клавішних 4 роки: з 2001-го по 2004-тий. Саме цей час, і саме цей склад музикантів “Океану” – згодом назвуть “золотим”. І хоча шляхи музикантів, як усі дороги взагалі – то сходяться, то розходяться – у місці їхнього перетину трапляються зазвичай цікаві події. Як, наприклад, акустичний проект “Брюсель”, в якому 2011-го зустрілися Святослав Вакарчук та його давні друзі, серед яких був і Дмитро Шуров.

Та від 2009-го і досьогодні Шуров – уособлює авторський проект “Pianoбой”, який грає, відповідно, “піано-рок”: неголосну, але драматично насичену музику. І все це – завдяки не стільки класичним рок-н-рольним інструментам, а насамперед – віртуозним клавішним і пісням трьома мовами.

Щодо самого Дмитра Шурова. Він народився 31 жовтня 1981-го у Вінниці. Творча атмосфера, що панувала в його родині, можна сказати, що виховала і загартувала його артистичну свободу. Піаніно з’явилося у його житті дуже рано: з чотирьох років він вже навчався музиці, але згодом музичну школу закинув – якраз у 4-ому класі. Дмитро мріяв про навчання за кордоном, і пристойне володіння кількома іноземними мовами йому в цьому прагненні неабияк посприяло: освіту він здобував у США та у Франції. Дуже різна музика, яка, в буквальному сенсі, “пройшла” крізь його руки, рано виховала в ньому не просто знавця й естета, а й віртуозного музиканта та імпровізатора.

Піднімаючи собі “високу планку” та будучи своєрідним “жерцем” музики, Дмитро вимагає такого ж ставлення до неї і від пересічних музикантів. Через це одного разу він опинився у епіцентрі скандалу. Як член журі одного з талант-шоу, він вдався до безпрецедентного вчинку: просто на сцені, перед сотнями глядачів – розтрощив гітару недоладного конкурсанта! За вчинок не виправдовувався, лише сказав: “Я прийшов сюди знайти людей, які горять музикою так само як я”!

А от щодо власних пісень… То їх писати Дмитро Шуров почав теж дуже рано. І зізнався, що деякі з композицій дебютного альбому “Pianoбой”, почав створювати іще в дитинстві. З його спільного музикування з сестрою Ольгою, можна сказати, що і виріс нинішній “Pianoбой”. Майже по-дитячому щирий та відвертий, але цілком сучасний, мінливий і завжди несподіваний – саме такий, як наше життя.

…Батько Дмитра Шурова колись розповів таку історію. Коли в дитинстві маленький Дмитро займався на фортепіано біля відкритого вікна, то він міг (лише за звуком мотору авто, і не відриваючись від клавіш) – безпомилково визначити марку проїжджаючого на вулиці автомобіля. І хоча нині сам “Ріанобой” заперечує наявність у нього абсолютного слуху, ми йому не дуже віримо. Авто – не авто, а от “Жовтий підводний човен” десь поблизу нього таки пропливав. Недарма Дмитро Шуров колись зізнався: “Для мене Бітлз – це своєрідна музична Біблія, хоча я людина не релігійна. Я не ходжу до церкви. Я слухаю “Бітлз” та “Квін”.