Коли мій син-школяр із легкістю запам’ятовує казкові і безпосередні вірши Ліни Костенко, я знаю, що їх він точно, як і рядки Шевченка, пам’ятатиме все життя. А я так само довго не можу забути одне зі своїх інтерв’ю. З авторкою і виконавицею у жанрі авторської пісні, яка прийшла на нього з гітарою і книжкою Ліни Костенко. В ній було безліч закладок – і з якої, як з листа, вона співала свої старі й нові пісні. Потім зізналася, що тільки на вірші Ліни Василівни у неї – три десятки пісень. А любов до її поезії – з першого рядка – на все життя.

Про Ліну Костенко – нашу знану сучасницю, українську поетесу та письменницю, володарку численних мистецьких відзнак, живого класика й непересічну жінку – в ці дні говоримо багато. Адже її яскрава творча індивідуальність і постать не лише у мистцеві – гідна поваги і наслідування.

Ліна Костенко народилась 19 березня 1930 року в містечку Ржищів на Київщині в родині вчителів. Навчалась у Київському педагогічному інституті, а згодом – у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила 1956 року. І майже одразу – дебютувала поетичними збірками «Проміння землі» та «Вітрила» – у плеяді поетів-шістдесятників, чия «революція» у мистецтві творила новий літературний стиль: авангардний, принципово не типовий, критичний і… непідробно щирий.
Те, що у 60-ті офіційна критика назвала «формалістичними викрутасами зі словом» – з роками стало унікальним творчим почерком Ліни Костенко. За радянських часів вона була опальним автором, та саме тоді, у розпал «застою», 1979-го, народився її найвідоміший твір – історичний роман у віршах «Маруся Чурай». А коли 80-річна Ліна Костенко 2010-го випустила свій перший прозовий роман «Записки українського самашедшого» (попри його неоднозначну оцінку в літературному середовищі), він викликав справжній ажіотаж: аж до «піратських» тиражів. І це засвідчило лише те, що до слова Ліни Костенко пильно дослухається вже третє покоління читачів.

Поезії Ліни Костенко – не обділені увагою музикантів і співаків. Понад три десятиліття, «підсилені» музикою і голосом – вони наповнюють наш мистецький простір завдяки талантам Ольги Богомолець, сестер Тельнюк, Зої Слободян, Віктора Морозова, Олександра Пономарьова, Лілі Кобільник, Наталки Криничанки, Ореста Криси, гуртів «Королівські зайці» та «SCREAMERS», а ще – дуету «Простір музики», Павла Дворського, Жанни Боднарук…

Сподіваюсь, що в цьому переліку ніколи не стоятиме крапка. А через кому – у ньому віднедеавна з’явилося ім’я Джамали: співачки номер один в сучасній Україні. В її репертуарі є авторська пісня «Неандертальці» на вірш Ліни Костенко. Поетеса написала його 2013-го, а за два роки він став піснею, яку Джамала включила до альбому «Подих». Він, у свою чергу, був визнаний кількома музичними ресурсами – кращим альбомом 2015-го.

Мабуть, ще людство дуже молоде.
Бо скільки б ми не загинали пальці, –
XX вік! – а й досі де-не-де
трапляються іще неандертальці.

Подивишся: і що воно таке?
Не допоможе й двоопукла лінза.
Здається ж, люди, все у них людське,
але душа ще з дерева не злізла.