Оксана Логачова. “Коли крізь розпач випнуться надії…”

Василь Симоненко: "Коли крізь розпач випнуться надії..."

“Василь Симоненко коротким життям заробив чесне безсмертя, хоч про свою дочасну і позачасну славу він ніколи не думав”, — писав Дмитро Павличко ще в 1965 році. В рік, коли Симоненку  виповнилося б тридцять. В рік, коли побачила світ збірка його найпронизливіших і найвідоміших нині віршів… На другий рік із  майже п’ятнадцяти, впродовж яких радянська влада вперто не друкувала, забороняла, “розсипала” тиражі його незрівняних поезій та знищувала пам’ять про їхнього талановитого автора.

Сьогодні поезію Василя Симоненка вивчають у школі. У 7-11 класах, розбираючи на уроках зміст і проблематику творів, і розглядаючи біографію автора, як невід’ємну частину дисидентського руху в Україні 60-70- х років нещодавно минулого століття.

Якщо не брати до уваги інтерес і “самвидавівську” прижиттєву творчість Василя Симоненка, то до пересічних українців його поетичне слово вперше долинуло піснею. Його персональна “відлига” почалася у 80-тих і зміцніла на початку 90-тих, коли з легкої руки провісників Незалежної України – перших фестивалів сучасної пісні (як-то “Червона рута” та “Оберіг”), а згодом в теле- і радіоефірах з вуст співаків почали лунати не “слова” і “музика”, а небанальні тексти, чи й взагалі – висока поезія.

Підтримані не лише гітарним супроводом, а й “справжніми” студійними фонограмами зазвучали поезії Ліни Костенко, Дмитра Павличка, Василя Стуса і… Василя Симоненка. У спраглі душі і серця нарешті линула  проза і поезія без фальшу. Василя Симоненка  називали “поетом без каменю за душею”, а ми згадуємо і шануємо, як вічно молодого класика.

Василь Симоненко народився 8 січня 1935-го на Полтавщині, в селянській родині. Складати вірші почав іще школярем, а саму школу закінчив із золотою медаллю. Потім – став студентом факультету журналістики Київського університету імені Траса Шевченка. В кінці 50-тих, вже дипломованим спеціалістом потрапив на Черкащину, де працював у місцевих газетах. Журналістом був принциповим і непоступливим,  але справжнім змістом і сенсом його життя була поезія, і тільки вона…

Василь Симоненко жив і працював у Черкасах, але з початку 60-х брав найактивнішу участь у роботі створеного у Києві Клубу творчої молоді. Не лише творчими дискусіями та поетичним словом Симоненко наближав час Незалежності України, а й своїми розвідками прихованих і трагічних сторінок історії нашої країни. Саме така “навколотворча” діяльність Симоненка налаштувала проти нього тодішню владу. В умовах жорсткої цензури його не поспішали друкувати: за життя поета 1962-го  вийшли лише збірка “Тиша і грім”, а ще за рік – дитяча казка “Цар Плаксій і Лоскотон”.

Майже за 40 років відтоді, коли вже побачили світ інші поетичні збірки Василя Симоненка, а він сам, посмертно, став лауреатом найвищої в України творчої відзнаки – Державної премії імені Тараса Шевченка, нині відомі артистки Леся і Галина Тельнюк випустили альбом “Тиша і грім”. Були у ній пісні на поезії різних авторів, але назву подарувала саме симоненкова лірика.

Звичайно, що і найвідоміший вірш Василя Симоненка “Ти на землі людина” просто не міг не стати піснею. Не треба бути літературознавцем, аби збагнути простоту і велич філософії, у ньому закладеної. Цінувати кожну мить життя і бути гідним цього величезного подарунку – це давнє гуманістичне спостереження, що сягає корінням давніх традицій і водночас підносить до  неосяжних духовних вершин… А на початку 80-тих саме музика Олександра Морозова, який тоді очолював ВІА “Смерічка”, подарувала цьому віршеві  Василя Симоненка крила, здатні тих вершин сягнути…

Іще одній поезії Василя Симоненка пощастило бути широко цитованою і отримати безліч музичних втілень. Це вірш “Лебеді материнства”, зі збірки “Земне тяжіння”, що побачила світ 1964-го, вже по смерті автора.

Повністю або частково “Лебеді материнства” стали піснею, яку виконують майже півстоліття. Вірш недарма зацікавив музикантів, адже за формою він схожий на чарівливу колискову, та насправді автор говорить у ньому про незмінні духовні речі – про Матір і Батьківщину, зрікатися яких – величезний гріх. Свого часу його співав  дитячий хор “Дзвіночок” і Черкаський народний хор із солісткою Раїсою Кириченко, жіночі тріо і вокальні ансамблі. Сучасні школярі-завсідники інтернету зізнаються, що вчать “Лебеді материнства” саме за його “пісенними версіями”, наприклад, від гурту “Вітаміни”.

2014-го одразу два українські рок-гурти записали композиції і відзняли відео на цей особливий вірш Симоненка. “Виростеш ти, сину” від  гурту “Біла вежа” – це їхній подарунок всім матусям зі щирим побажання, аби їхні діти жили у щасливій мирній країні.

А харків’яни з етно-гурту BAndurbaND представили “Лебеді материнства” – як соціально важливу історію про серйозне і відповідальне ставлення до виховання.

Не менше, а можливо й більше, музикантів цікавила і продовжує надихати любовна лірика Василя Симоненка. Наскільки важким був шлях його друкованих поезій до читачів – настільки коротким і непомильним був шлях пісень на його вірші до сердець слухачів. Не згадуючи всі, представимо одну із сучасних. Це композиція “Не моя” – від однієї з найвідоміших в Україні рок-команд “Kozak System”.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.