Оксана Косач – четверта дитина й третя донька українського громадського діяча Петра Косача та видатної письменниці Олени Пчілки. Вона з’явилася на світ 10 червня 1882 року в родинному маєтку Колодяжне на Волині (нині Ковельського району Волинської області).

У сім’ї було шість дітей: Михайло Косач (Михайло Обачний) народився 1869 року, Леся Косач (Леся Українка) 1871-го, Ольга Косач-Кривинюк (Олеся Зірка) 1877-го, Оксана Косач-Шимановська 1882-го, Микола Косач 1884-го та наймолодша сестра Ізидора Косач-Борисова 1888 року народження.

Зі старшою сестрою Лесею їх розділяли 11 років. На момент появи на світ Оксани, Леся вже була хвора: за рік до того вона дуже сильно застудилася, почався туберкульоз кісток, який мучив її до кінця життя. Однак Леся зраділа появі в родині молодшої сестри й брала активну участь у її вихованні.

Оксана Косач
Оксана Косач

Із родинного листування відомо, що в перші роки життя Оксану називали Тамарою, Марочкою, Марцею, Марусечкою. Тільки в три роки дівчинку нарекли Оксаною. Уявлення про те, в якій затишній, безтурботній родинній атмосфері минало дитинство Оксани, можна скласти з її листа до старшої сестри Ольги:

“Милая Ліля! У нас єсть клубника. Ми ходили в ліс по ягоди та назбирали дуже багацько. Пава вивела павенятко, воно зовсім таке, як курча. Твої голуби прилетіли назад у столярню. Ми купаємося в сажавці. У нас построїли новий ґанок, бо парадного ґанку пристроїли аж під вікно. Ми вже там пили чай. Я варила варення з крижовнику. У нас у парнику росте кавун. Ми хутко приїдем до вас. Цілую тебе, бабушку й Лелю [Лесю Українку]”.

Оксана з дитинства виявила схильність до вивчення іноземних мов – насамперед, французької, німецької, англійської, чеської. Після приватної жіночої гімназії в Києві, вона поїхала до Санкт-Петербурга на вищі жіночі курси. Там узяла неофіційний шлюб зі своїм двоюрідним братом Антоном Шимановським, якого добре знала ще з дитинства (його мати Олександра була молодшою сестрою батька Оксани – Петра Косача). Це мало далекосяжні наслідки для обох.

Оксана Косач
Леся Українка, Олена Пчілка, Оксана Косач, Антон Шимановський. На східцях будинку в Зеленому Гаї, літо 1906 року
Оксана Косач
Леся Українка та Ольга Косач-Шимановська, 1906 рік

Російська православна церква відмовила їм у вінчанні, як близьким родичам. Працевлаштуватися, а отже знайти стабільне місце проживання, також не вдавалося. Оксана навіть зверталася до Ольги Кобилянської – чи можна було б обвінчатися у православній церкві на підавстрійській Буковині. До всього, Антон Шимановський брав участь у революційних рухах, був членом партії есерів, потрапляв під арешт і ув’язнення за політичну діяльність.

Зрештою, ці скрутні обставини змусили молоду родину до еміграції. 1908 року Оксана Косач і Антон Шимановський виїхали до швейцарської Лозанни, де змогли укласти цивільний шлюб (до вінчання у православній церкві Берна справа дійшла тільки 1916 року). У подружжя народилася донька, яку назвали на честь матері Оксаною. Відомо, що коли після смерті Петра Косача родина ділила спадок, Оксана віддала свою частину на лікування сестри, Лесі Українки. На жаль, це не врятувало життя видатної поетеси.

Зліва направо: перший ряд (сидять): С. М. Драгоманов, Олександра Шиманoвська. Другий ряд (сидять праворуч): Марія Карташевська, Леся Українка. Третій ряд (стоять): К. В. Квітка, Олена Пчілка, Ізидора Косач, Ольга Косач-Кривинюк, М. В. Кривинюк.

До початку 1920-х років Оксана Косач-Шимановська переважно мешкала у Швейцарії. Деякий час працювала в міжнародному Червоному Хресті, у російській дипломатичній місії, а після розпаду Російської імперії, у роки Української революції – перекладачкою у дипломатичній місії УНР у Швейцарії. У цей період її шлюб розпався. Антон Шимановський 1918 року виїхав до Петрограда, де потім одружився з іншою жінкою. У 1941 році він був заарештований енкаведистами та, імовірно, страчений.

Зліва направо: Перший ряд: Олена Пчілка, М. М. Карташевська, Леся Українка, Ольга Косач-Кривинюк, М. В. Кривинюк, О. А. Косач-Шимановська, Л. М. Драгоманова. Другий ряд: Ізидора Косач, К. В. Квітка, М. Ю. Цвітковський, С. М. Драгоманов
Зліва направо: Валентина Соболева, Леся Українка, Валентина Вавілова, Оксана Косач, Антон Шимановський, Климент Квітка, Олена Пчілка, Ольга Косач-Кривинюк, Максим Мережинський

Оксана ж на все життя, – а доля відміряла їй довгий шлях, – залишилася за кордоном. Після Швейцарії була Німеччина, потім – Чехословаччина (найбільший центр української міжвоєнної політичної еміграції). Займалася викладацькою роботою та перекладами з чеської, французької мов. Написала спогади про свою знамениту старшу сестру, які серед сучасних читачів практично невідомі. Ці мемуари мають назву “Леся Українка (нарис життя)” і були розміщені в рукописній збірці “Ранок” за 1926 рік, який підготували учні Української реальної гімназії у Празі. Пишучи про передчасну смерть Лесі, Оксана підсумовувала:

“Але залишила вона свої твори, і читаючи їх, ми розуміємо, що Леся Українка не жила марно, а зробила за коротке своє життя велике діло, за котре люди їй ще довго будуть вдячні”.

Про другу половину життя Оксани Косач-Шимановської знайдено не так вже й багато інформації. Це може стати предметом вивчення для майбутніх дослідників. Відомо, що Оксана багато зробила для збереження пам’яті про старшу сестру, неодноразово виступала зі спростуваннями неправдивої інформації про неї, яка інколи з’являлася у пресі та літературі. У 1943-1944 роках надала притулок своїм сестрам Ользі й Ізидорі, які тікали з України від радянського режиму.

Оксана Косач
Драгоманови й Косачі у 1890­-х. Ліворуч сидять діти Михайла Драгоманова – син Світозар і найстарша донька Лідія (у чорній сукні). У центрі: Олександра Драгоманова – дружина брата Олександра – з донькою Оксаною. Праворуч скраю – сестра Олена Пчілка, у дівоцтві Ольга Драгоманова, у заміжжі Косач. Стоять, зліва направо: її доньки Оксана й Ізидора Косач – сестри Лесі Українки – та їхня двоюрідна сестра Аріадна (за Оленою Пчілкою) – молодша донька Михайла Драгоманова

Оксана Косач мешкала в Празі на вулиці Ломініцького, 3. Мала маленьку квартиру, єдину кімнату якої здавала студентам, а сама так-сяк розміщувалася на кухні. 1966 року Оксана навіть займалася “самвидавом” – створила на друкарській машинці 9 копій праці дисидента Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, зберігання і поширення якої в СРСР вважалося кримінальним злочином.

Оксана Косач-Шимановська померла 7 червня 1975-го, не доживши лише трьох днів до своїх 93 років. Із усіх сестер і братів її пережила тільки молодша сестра Ізидора у США. Похована Оксана на Страшніцькому цвинтарі Праги.

Георгій Андрузький: Щоб створити Україну треба зруйнувати Росію

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram