Один літній день літераторів-“Екзистенц_і_ялістів”

Минулого року вийшла збірочка прози “Один літній день”, яку я продав на книжковому ярмарку Медвін у Києві. Як продав? Стояв на стенді одного молодого видавництва (директорка і за сумісництвом одна з авторок цього видання попросила мене допомогти), от-от недавно воно відкрилося, і заговорив із молодим чоловіком, здається, із IT-cфери.

Розказав про дизайн книжки, неформальну літературну спільноту “#Екзистенц_і_я”, твори якої увійшли до видання; тему збірки про літній день, словом, ще щось там придумав. І гоп! Чоловік подякував мені стогривневою купюрою. Парадокс був у тому, що жодного оповідання із цієї збірки я не прочитав, але продати її мені вдалося. Згадалися навички продавця техніки й продуктів, у такому недалекому минулому. Але з часом сумління мене гризло й мучило: так виходить, що впарив книжку покупцеві, а сам ні сторіночки не прочитав, увагу авторам не приділив, відгуку не написав. І хто я після цього? Хай йому грець! Сів читати й виправляти свій гріх.

Булочка для… Бога

Укладачка колективної збірки прози Любов Єремічева розповіла мені: “Ідея збірки малої прози літературної спільноти “#Екзистенц_і_я” під назвою “Один літній день” прийшла до мене нізвідки якогось травневого вечора. І ми майже одразу заходилися втілювати її в життя. Тому прикметно, що збірка творилася справді влітку, вона дійсно автентична. До її співтоврення долучилися 14 авторів та авторок, декілька з яких – дебютанти, для них це вперше – бути опублікованими. Мені здається, що всі твори лягли в книжку дуже гармонійно, співдоповнили один одного, створили атмосферу літа з його пригодами та різноплановими емоціями – від тривожності до романтики, від екзистенційних пошуків до безтурботності. Ось він цей день – зі своєю красою, емоційною палітрою (для кожного різною), своїми меседжами й уроками. Зрештою, усе життя складається з миттєвостей і днів, і саме про це ми нагадуємо своїм виданням: важливо бути присутніми у маленьких чи великих подіях довкола нас”.

Після її розповіді одразу закортіло взяти до рук книжку, познайомитися з літераторами-“Екзистенц_і_ялістами”. До збірки увійшли твори таких авторів: Діпейн, Світлана Бєлоусова, Лариса Дубас, Іван Іщенко, Юля Шекет, Любов Базь, Даніель Свідерський, Слава Сергійчук, Олеся Потаржевська, Тетяна Сидорова, Вікторія Крижанівська, Віталій Ніщименко, Наталія Степанчук, Любов Єремічева. Пишу лише про тих, хто чимось зачепив моє пильне письменницьке око, сувору літературно-критичну душу.

Відкривається збірка гірським тревел-сторі під назвою “Дорога” від Світлани Бєлоусової. Добра жіноча оповідка, без штукатурки й прикрас, дуже таке щире письмо. Цікаво, що нема у її оповіданні негативних персонажів, від чого моє літературно-критичне єство бунтує та здригається. Історія якось так монотонно плине перед очима, зір ні за що особливо не чіпляється. Хіба головну героїню переслідує страх опинитися сам-на-сам із незнайомими чоловіками у дорозі. Вона навіть припасла газовий балончик для такої події. І якби ж героїня таки справді зустріла якогось маніяка і пустила в хід газ, мо’ історія була б жвавішою. Хто його знає.

Оголює і трансформує свою героїню Лариса Дубас у рефлексії “Трирадість”. Радість від катарсичного самоусвідомлення, радість від Лісабону, радість від зустрічі з дітьми й надиханням їх творити мистетцтво. Чуттєва рефлексія (не називаю твір пані Лариси оповіданням, адже мені забракло у ньому цілісного сюжету й динаміки його розвитку) Лариси Дубас робить нагою героїню або героїнь, це радше не художній твір, опис, це поступовий алгоритм переродження душі, коли рожеві окуляри спадають, пелена з очей розсіюється, і перед людиною постає вічність, конечність її самої у фізичному плані та безкінечність її душі у планах тонких, маловидимих простому людському оку. Читачаючи її прозову аналітику, відчуваєш, як усе тимчасове й суєтне, усі штучні нашарування кудись діваються й натомість стаєш справжнім. Первинно Лариса Дубас – відома поетеса, вона вже випустила декілька збірок віршів, переклади творів Бориса Акуніна, книжки для дітей. Лариса Дубас працює в різних жанрах літератури, більше з творчістю цієї неординарної особистості можна познайомитися на її персональному сайті.

Химерне, сюрреалістичне оповідання Івана Іщенка “Спека” привертає неабияку увагу. І мова, і авторський стиль, і постійне балансування між сном і реальністю, і химерно вплетені в сюжет персонажі таксиста, відьми, чергового по станції, і екзотичне ім’я головного героя Леопольд (яке натякає нам усім про зовсім іншого персонажа, відомого радянським дітям і дорослим кота Леопольда), і кінцівка інтригує. “Іване! Пишіть далі”, – так і хочеться сказати автору і особисто подякувати за чудове оповідання.

Любов Базь написала непогане оповідання “Наполегливість”, адже в шкурі головної героїні Ніни побував чи не кожен випускник вузу, який опісля навчання не може знайти роботу. Це складна соціально-ментальна проблема, що молодим кадрам нема де приткнутися, і диплом тут відіграє дуже сумнівну роль. Чи відіграє цей документ узагалі якусь роль у працевлаштуванні в Україні наразі? Питання риторичне.

Казки для дітей віком від 3 до 99 років

Чомусь згадалося, коли я закінчив педагогічний виш, обдзвонив усі школи Києва, і мені сказали, що потрібен досвід, бо без досвіду ми не беремо. Такі парадокси після закінчення вишу спіткають і головну героїню, яка наполегливо протистоїть усім проблемам у своєму житті: проблема з нирками, відсутність роботи, хворі батьки, внутрішні проблеми тощо. І її наполегливість радше заявка про намір, яку авторка задекларувала перед читачем, можливо, з часом розвинеться у грандіознішу форму повісті чи роману. І Любові Базь є куди розмахнутися письменницькими крилами, тема цьому сприяє, тема, про яку мало хто говорить, але яка нависає над кожним випускником чи випускницею: що робити по закінченню вишу? Як реалізовуватися у цій країні?

Тепла й світла байка про загубленого цуценятка Дмитрика-Роджера від Даніеля Свідерського під назвою “Романтика” не залишить нікого байдужим. Навіть кам’яні серця й зачерствілі душі розтопляться від цієї оповідки, натомість наповняться добром і людяністю від неї. Говорити про “Романтику” багато не хочеться, єдине бажання, щоб кожна українська дитина прочитала оповіданнячко й з нього почерпнула, як потрібно ставитися до братів наших менших.

Вдалим виявися образ Сірьоги з однойменного оповідання Віталія Ніщименка, вдалим по всіх параметрах. Зовнішність, характер, мова, так і повіяло на мене з буремних 90-х. Сам сюжет якось губиться і не такий суттєвий на фоні цього соковитого персонажа, якого бачиш так зримо, і так кінематографічно він сприймається мною.

Нарешті, не побоюсь цього слова, родзинка збірочки (всього-на-всього якихось 160 сторінок) – оповідання-імпресія Любові Єремічевої “Cпоглядання”. Після цього оповідання в авторку хочеться закохатися. Так медитативно вона описує природу й себе в ній, так скрупульозно, деталька за деталькою описала прозаїкиня свою героїню. Особливо деякі моменти западають у душу, як-от, коли птаха сідає на плечі головної героїні, вони споглядають один одного. І все це на тлі природи, що буяє, коли все квітне й пахне, хоче рости й діяти. Дуже тонко, душевно, по-наївному та по-жіночому письменниця змальовує свій маленький світ, де все так гармонійно вплетено. Це справді талановита проза.

Хочеться побажати друзям-екзистенціялістам нових тем, нових вражень, нового віяння в їхній “Екзистенц_і_яльній” прозі.