14-15 травня ц.р. у Пекіні відбувся Форум Ініціативи “Один пояс, один шлях” – кількатрильйонного проекту КНР спрямованого на розбудову геоекономіки регіонів з понад шістдесятьма державами світу з Центральної Азії, Європи і, навіть, Латинської Америки. Китай дуже ретельно готувався до цього заходу, адже він – “візитна картка” нинішнього лідера Піднебесної – Сі Цзиньпіня.

Китай прагнув справити враження. Ще від часу останнього саміту в Давосі Пекін відчув, що в “світі елітарної публіки”, на тлі американської політики Д.Трампа та хвилі “націоналізму” в Європі зростає попит на глобалізацію, вільну торгівлю, лібералізм і, несподівано для “світу елітарної публіки”, саме лідер Китайської “комуністичної партії” підхопив прапор глобалізації. Ще тоді він чітко задекларував – Китай проти протекціонізму, Китай – за глобалізацію, Китай переконаний, що саме вільна торгівля та ліберальна економіка може стати наріжним каменем нового світоустрою. Форум у Пекіні мав стати першим проявом такого світоустрою.

Китайська сторона очікувала, що до її Ініціативи партнери з усіх залучених чи потенційно залучених держав поставляться з прихильністю. Очікувалися не лише традиційні партнери Пекіну з Центральної Азії, але й представники “старої Європи” та США.

Напередодні саміту стало відомо, що не всі сподівання Сі Цзиньпіня виправдалися. Скажімо, не приїхала представниця Великобританії Тереза Мей, яку у Китаї дуже чекали. Хоча вона й має виправдання – Даунінг стріт готується до виборів, однак у Пекіні її відсутність стала прикрим розчаруванням. Ще більше розчарувала Китай Індія, яка відмовилась надіслати на Форум своїх представників. У Делі аргументували це тим, що пілотна ініціатива “Одного поясу, одного шляху”, Китайсько-Пакистанський транспортний коридор йде теренами спірного Кашміру, на який претендують як у Делі, так і в Ісламабаді. У Пекіні цього не зрозуміли, адже на його думку, разом з “китайським коридором” у регіон прийшла й безпека, дефіцит якої був таким дестабілізуючим. На Делі та Пекін чекає ще чимало раундів переговорів задля порозуміння у цьому питанні… Видається, що таке порозуміння незабаром буде досягнуто: для цього є чималий компромісний потенціал.

Проте були у Форуму і практичні здобутки – лідери Центральної Азії вишикувалися перед софітами Форуму майже у повному складі. Не менш примітними стали і лідери Центральної Європи, а передусім чеський президент та польський прем’єр. А той факт, що в засіданнях брали участь ще й американські представники суттєво підсолодив Пекіну гірку “британську пігулку”.

У своєму виступі китайський очільник чітко окреслив бачення Пекіном перспектив “Одного поясу, одного шляху”. Він зазначив – Китай прагне миру, порозуміння, економічної співпраці і нового типу відносин. Вздовж “Одного поясу, одного шляху” мають постати оази “процвітання і стабільності”. КНР в цій ситуації чітко окреслив, що Піднебесна виступає трейдером – прагне торгувати з усіма і квітнути разом з усіма. Геополітичні ігри їм наразі непотрібні. Китай як економічна суперпотуга, принаймні, на даному етапі прагне і далі багатіти і ділитися дивідендами зі своїми партнерами. Пекін твердить: ми “трейдери”, для нас торгівля на першому місці. А ігри геополітичних гравців – “геймерів” для Піднебесної надто дрібні.

“Чи стріляти в піаніста?”

Дещо іншу позицію на Форумі виявив Президент РФ Владімір Путін. Російський лідер приїхав до Китаю переслідуючи кілька цілей. По-перше, продемонструвати світові, що він аж ніяк не почувається ізольованим – в Китаї Путіна дотепер приймають традиційно тепло. Дається взнаки сентимент до спільного політичного минулого. По-друге, показати, що саме Росія стоїть за лаштунками китайських проектів чи щонайменше смикає “за ниточки”, грає, “геймить”. Щоправда, тут, Китай був менш толерантним і може саме тому заяви Путіна про те, що “Один пояс, один шлях” це, по суті, доповнення до Євразійського союзу, викликало у Пекіну “паузу на роздуми”. Російському лідерові довелось заповнювати цю паузу грою на піаніно – адже Сі Цзиньпінь демонстративно вийшов зустрітися із ним із запізненням.

Глобальний вимір

Серед смислів і значимості Пекінського саміту вирізняється його міжнародний, світовий сенс. Значення саміту в Пекіні є історичним і значимим для розвитку як світової політики, так і системи міжнародних відносин. Своєю Ініціативою Китай хотів здивувати світ, а світ відчув, що його прагнуть захопити… Однак не став протестувати, а вивчає, приглядається і спрагло вірить у нову силу, що змінить світ на краще. На те, де “сила права” візьме верх над “правом сили”, на те, що культура миру набуде справжніх обрисів. Китай свою експансію одягає у шори співпраці і участі, і пропонує таку співпрацю без погроз, – бо він є хоч і суворим, однак справедливим світовим лідером “зі здоровим глуздом і твердою рукою”. Світова політика в умовах втілення китайської ідеологеми буде дедалі жваво змінюватися. Світова “колегія з прийняття рішень” зазнає змін, а світова політика стане прогресивнішою, – позбавленою кволості, вагань, застою тощо. Китай, що “виріс із власної сорочки”, відповідально, і що важливо, – поважно і поважливо, – переходить у становище геополітичної потуги. Світ має звикати до того, що Пекін перестав бути потенціальним світовим гравцем, а стає ним…
Оголошена Пекіном Ініціатива, не маючи більш-менш спроможної альтернативи, пропонує кооптувати всі регіональні і субрегіональні проекти з розвитку, за винятком авантюрних і конфронтаційних з токи зору стабільності і розвитку. Сила права, що суне зі своїм порядком і коштами не буде а ні наївною, а ні “роздай-хліб”: Пекін суворо стежитиме і так же твердо відповідатиме на прояви деструктивних явищ як у діловому, так і в політичному чи безпековому розумінні.

Пекін добре підготував свій “вихід за власні межі”. Ініціатива сприймається оптимістично, але не без остраху. Скепсис чи іронія, які блукають за задвірках міжнародного обговорення, пов’язані з масштабом цілей і завдань цієї Ініціативи. Недовіра відчувається передусім із прозахідного середовища, – серед іншого, в глибині душі багатьох турбує – наскільки стратегічна китайська експансія буде корелюватися із ліберально-демократичними цінностями? Цілковите включення і підтримка Заходом Ініціативи Китаю відбудеться саме тоді, коли Пекін переконливо покаже свою прихильність і відданість цим цінностям, – зрештою бо, – зараз не Захід прямує до Сходу, а навпаки, і тому (з точки зору здорового глузду) важливо, аби Схід був великодушним і мудрим, і не йшов на Захід застосовуючи відплатні волюнтаристичні підходи.

Пекін своєю Ініціативою добре вписався у стратегії інших двох світових центрів – США та ЄС. Зараз вони утворили повноцінний і сталий трикутник політико-економічних інтересів. Заради спільного кошика таких інтересів навряд чи ці триєдині сили будуть “пряниками” для регіональних чи світових самодурів, що прагнуть здивувати світ своє руйнівною здатністю чи тим більше, його підкорити. Для таких час збігає… Або оздоровляння і співпраця, або наслідки, що йтимуть за насправді “останнім китайським попередженням”, – їх надалі не терпітимуть.

…Тому, з кволої підготовки участі української сторони у Форумі треба зробити принциповий висновок: Китай то може почекати, а от Україна – ні… Київ має бути ініціативним, діловим і відповідальним партнером. Зараз для Києва є рівноцінно важливими як Брюссель і Вашингтон, так і Пекін. Завжди краще мати більше двох друзів, але треба бути гідним такої дружби…

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]