З усього розмаїття форм несвободи найпідступнішою і, можливо, найпоширенішою є конформізм або, простішою мовою кажучи, пристосуванство. Воно зручне будь-якій владі, воно привабливе, а головне – воно незнищенне, тому що пристосується навіть до нонконформізму.

Конформіста неможливо “притиснути до стінки”, бо він пристосується навіть до боротьби з конформізмом і пристосуванством – ще й опиниться в перших лавах цієї кампанії. Якщо навколо панує атеїзм, він буде атеїстом; а якщо релігійність увійде в моду – “зміниться серцем і народиться згори”, ще й дуже швидко, і навіть стане ходити до церкви. Якщо всі дотримуються законів, то й конформіст їх виконуватиме достеменно, але опинившись у кримінальному середовищі – то “плюванто на законо” й втрачають вчорашні орієнтири. Найпаскудніше, що конформісту не треба батога, не треба підсипати психотропних речовин, не треба ніяких складних маніпулятивних засобів.

Пристосуванці є в будь-якому суспільстві. Не сумніваюся, що їх, може статися, навіть більшість. Деякі соціологи стверджували, що їх стабільно дві третини – і це незалежно від рівня освіти, достатку, демократичної або авторитарної форми правління, вільної ринкової чи централізовано-планованої економічної системи. Так це чи ні, але очевидно, що конформізм не є суто “продуктом” радянської системи, це глобальніше явище.

Конформіст – раб обставин, він добровільно позбавив себе власного усвідомленого вибору, він такий, як усі. У нього вподобання, як в усіх. Він слухає ті пісні, які слухають усі, дивиться те кіно, що й усі дивляться, читає (якщо взагалі розгортає книжку) те, що й усі. Саме на цю, начебто, більшість і розраховано нав’язливу рекламу, саме на таких людях заробляє мільйони індустрія попси.

Добою взірцевого конформізму були 70-ті роки минулого століття у Радянському Союзі, відомі як “застій”. У сімдесяті виникло таке абсурдне словосполучення: “добровільно-примусовий”. Що це таке? Конформізм виховувався в радянських людях змалечку. Перша заповідь у дитсадочку: “будь слухняним”; у школі – те саме. Коли діти ставали дорослими – начальству достатньо було сказати одне слово, і слухняна маса виконувала навіть немислимі вказівки. Найважливішим елементом виховання конформіста був і лишається ритуал і що безглуздішим він є, то міцнішим стане конформізм у людях, які повторюють завчені формулювання, навіть не розуміючи значення деяких слів (піонери, комсомольці тощо).

Саме тоді, в 1971 році на українській кіностудії “Київнаукфільм” славетний режисер Фелікс Соболєв зняв науково-популярну стрічку “Я та інші”, в якій демонструвалися різноманітні психологічні експерименти. Наприклад, на столі стоять чорна та біла пірамідка, і дітей питають, якого вони кольору; але після того, як троє діточок (яких попросили підтримати гру) впевнено сказали, що обидві пірамідки білі, решта дітей групи погоджуються з цим. Лише один хлопчик стверджує, що одна з пірамідок біла, а друга чорна. Та це не впливає на відповіді решти маленьких учасників експерименту. Тим же дітям дають нормальну манну кашу, посипану цукром, але одній дитині замість цукру насипають солі. Експериментатори питають: “Чи смачна каша?” Дітям каша смакує, звісно. Так смакує, що навіть дівчинка, якій насипали солі, давиться, але їсть і під тиском “думки громадськості” погоджується з тим, що каша смачна. Але, що цікаво – від добавки відмовляється. Далі експеримент із пірамідками повторюють на дорослих – з тим же жахливим результатом. Більшість згодна з думкою більшості.

Начебто жодної шкоди від цього явища немає, у справедливо та гуманно влаштованому суспільстві, де суспільне благо є вищою цінністю, конформіст пристосовується до умов існування в гуманних і справедливих умовах і поводиться так само гуманно і справедливо. Коли всі поводитимуться гуманно і справедливо – усім буде від того тільки добре, хіба ні?

Ні, бо гуманні умови комфортного конформного існування раптово зникають (скажімо на початку 1990-х), і тоді конформіст пристосовується до нових умов.

Закон людської натури: раб легко може змінювати форми несвободи, переходити з однієї в іншу. Рабом при цьому він так і залишається. З наркотичного ярма, наприклад, можна перестрибнути в ярмо секти. Так само легко вчорашня комсомолка-відмінниця-спортсменка оголошує себе “марією-деві-христос”, а ідеологічно правильний парторг йде на “панель” продажних ЗМІ та стає медіа-магнатом.

Що ж поробиш, обставини змінилися – і це стандартне пояснення для конформної людини.

Що відбувається, коли конформіст стикається зі злом? Він пристосовується до зла, а за виправдання йому править: “Я не лиха людина, але я слабкий проти зла, а воно всесильне”. Тобто цинізм проростає з конформізму, адже основою цинізму і є віра в те, що зло сильніше. Так і сталося в дев’яностих. І в пом’якшеній формі триває досі.

Тільки чорне – це чорне, а біле – це біле.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram