У своєму звіті керівництву більшовиків про взяття взимку 1918 року Києва, який він буквально потопив у крові, військовий злочинець Міхаїл Муравйов з гордістю зазначав: “Я приказал артиллерии бить по высотным и богатым дворцам, по церквям и попам… Я сжег большой дом Грушевского, и он на протяжении трех суток пылал ярким пламенем”. Прадіди тих, хто в січні 2015-го вдосвіта “розбудив” з “Градів” сонні житлові квартали Маріуполя, сто років тому обстрілювали з “трьохдюймовок” центр Києва.

25 січня (7 лютого за “новим стилем”) 1918 року, о 15:30, більшовицький бронепотяг “Свобода или смерть” прямо із київського пасажирського вокзалу без попередження відкрив артилерійський вогонь запалювальними снарядами по одній із багатоповерхівок у центрі Києва. Делегації парламентарів від мешканців будинку, яка прийшла з білим прапором до артилеристів, більшовики відповіли, що “дом этот по диспозиции предназначен к уничтожению дотла”. Людям не дали часу не те що винести майно, але навіть вивести старих та дітей – евакуація до найближчого “польського лазарету” погорільців (пожежа з верхніх поверхів поширилася на весь будинок) здійснювалася прямо під обстрілом. Поранені офіцери-поляки (в силу Першої світової у нашій столиці було багато різних військових) самовіддано їм допомагали. Пожежні безпорадно спостерігали за всім збоку. Очевидці фіксують швидку появу мародерів у формі військових та пожежників – зрозуміло, що долю будинку було вирішено заздалегідь.

Власник будинку, голова Центральної Ради і патріарх української науки Михайло Грушевський, у розпачі згадував (збережено оригінальну орфографію): “25 січня, під час бомбардовання Київа, більшовики запальними знарядами розстріляли дім, де я жив – наш фамільний дім, побудований десять літ тому за гроші, полишені батьком. Кільканадцять запальних знарядів, що влетіли оден за другим до нашого помешкання й сусідніх, за кілька мінут обернули в одно огнище весь дім. Згоріли мої рукописи й матеріали, бібліотека і переписка, колєкції українських старинностей, що зберав я стільки літ, збірки килимів, вишивок, зброї, посуди, порцеляни, фаянсу, окрас, меблів, малюнків. Довго було б оповідати, і прикро навіть згадувати. Ніякі сили вже тепер не вернуть його… […] Україна також поховала своє старе в сім огнищі, в сій руїні, в могилах своїх дітей, забитих рукою большовиків, як я в могилі матери, яку півживою винесли з пожару і вона за кілька день умерла від сих страшних заворушень і потрясень”.

Красень-дім, збудований у 1909 році посеред київського Латинського кварталу (де селилися переважно професори та студенти Київського університету) родиною Михайла Грушевського по переїзді до Києва, був прибутковим – тобто, за тогочасним звичаєм, здавався в найм. Родина власника також тут мешкала – у квартирі №12.

Дім Грушевських – знаковий для Києва. Будував його геніальний архітектор Василь Кричевський у власноруч започаткованому стилі українського модерну. Цим проектом Грушевський втілював батьківський заповіт. Батько історика, дійсний статський радник Російської імперії Сергій Федорович Грушевський, як затятий українофіл, був би надзвичайно радий бачити “фамільний дім” саме в тому куточку серця української столиці, де він і постав – на роздоріжжі Паньківської, Тарасівської та Микільсько-Ботанічної. Назви цих вулиць “міська легенда” української громади Києва пов’язувала з “кирило-мефодіївцями” Пантелеймоном Кулішем, Тарасом Шевченком та Миколою Костомаровим.

Дім Грушевських став символом українського Києва доби Belle Époque (Прекрасної Епохи). Сяючого, успішного, освіченого. Навіть спалений снарядами з гармат, втоплений у крові та втоптаний у сніг Маріїнського парку (історія також повторилася – і також у лютому вже 2014-го), цей Київ досі викликає люту ненависть “карєнних кієвлянінов” та інших фанатів Булгакова. Фото фасаду, на жаль, не збереглося. На світлині двору добре видно ліфтову шахту – будинок був “хмарочосом” класу люкс.

У розстріляному Домі Грушевських, крім колекції власників, згоріла також мистецька збірка його архітектора. Обгорілий остов остаточно знищено вибухами 17 червня 1921 року… Загалом по центральній частині Києва в процесі мурайовського штурму випущено кілька тисяч снарядів. Проте тільки Дім Грушевських зазнав цілковитого знищення, ставши своєрідним символом київського кривавого лютого 1918-го. Вдершись до української столиці (а для цього “муравйовці” використали, зокрема, і заборонені всіма конвенціями отруйні гази), більшовики замордували кілька тисяч чоловік…

Командир бронепоїзда “Свобода или смерть” люмпен із Донбасу Полупанов став “військовим комендантом” Києва, вмочивши руки у кров по самі лікті… До слова, бронепотяг був трофейним – до того він називався “Слава Україні” (ще раніше – бронепотяг №3 російських імперських військ). Пізніше “червоні” покинули його під Симбірськом, де підібрали чехи і назвали “Орлик”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram