Новосанжарський лепрозорій

Можна багато написати про масову істерію, що розгорнулася навколо сотні з уханського спецрейсу. Можна за бажанням навіть знайти там руку Кремля чи щось подібне до неї. Можна вибудовувати версії щодо збігів із пам’ятними датами. Утім, усе куди прозаїчніше.

Почати, мабуть, потрібно з провалу урядової комунікації. Нагадаю, керманичі після свого тріумфу неодноразово давали зрозуміти, що журналісти їм не потрібні, комунікацію з населенням вони вестимуть через фейсбуки-інстаграми. Довелися настільки, що повністю провалили таку важливу річ, як інформування населення. І не тому, може, що очільники нічого не публікували у своїх соцмережах, а тому, що ЗМІ протягом місяця тиражували сюжети про прийдешній Армагеддон, нашестя зомбі й іншу ахінею голлівудського штибу. “Коронавірус уже в Києві”, “Коронавірус – кара Божа”, “Коронавірус убиває китайців один за одним”. Хіба ви не бачили ці заголовки й інформаційні випуски в прайм-таймі?

Свою роль зіграло також звичайне глупство посполитих, які зі шкільного курсу біології пам’ятають хіба що зиготу, бо слово смішне й образливе – так можна обізвати умовного Василя з паралельного класу. Агов, народе, вулицями наших міст розгулюють люди з відкритою формою туберкульозу, понад 130 тисяч душ інфіковані ВІЛ, діти без щеплень хворіють болячками минулих століть, а онкологія стала такою буденністю, що вже ніхто не звертає на неї увагу. Що вам дався той коронавірус із його двома відсотками смертності? Курячий грип куди страшніший, але ж якось перебули.

Читайте також: Евакуйовані з Китаю таки дісталися санаторію. Очільниця МОЗ чергуватиме з ними

Я, звісно, не такий старий, але чудово пам’ятаю всі ті нещадні епідемії, які нам щороку дарував Китай. То атипова пневмонія, то свинячий, то курячий грип. Я пам’ятаю, як українці штурмовали аптеки й змітали з полиць марлеві пов’язки та будівельні респіратори, “Афлубіну” тоді накупили за місяць стільки, скільки його не продавали, мабуть, за все життя. Сіль, гречку, консерви розібрали вмить, а свіжого хліба та борошна годі було й шукати. Не забуваймо про Еболу та вірус Зіка, які теж смакували ЗМІ в усіх кривавих подробицях. А що – правило п’ятьох С ніхто не скасовував (смерть, скандал, сенсація, стихія, секс. І в історії із коронавірусом останній теж був: згадайте, що бранцям круїзного лайнера “Діамантова принцеса” подарували безоплатний доступ до порно). Ще можете додати сюди паніку зі звичайнісіньким туманом 2019-го, який чомусь у наших ЗМІ перетворився ледь не на смог-убивцю з книжок Стівена Кінга. І знайшлися ж тисячі адептів, які таки повірили, що то була небезпечна сірководнева хмара.

У нинішній же ситуації мені сподобалася міністерка охорони здоров’я. Пані Скалецька чкурнула на двохтижневу позапланову відпустку, подавши це все під соусом надзвичайного героїзму, приправленого самопожертвою. Цікаво тільки чиїм коштом вона проявлятиме свій героїзм на Полтавщині?

Утім, нехай, що ж ми постійно чужі гроші рахуємо? Давайте краще порахуємо скільки минуло років від початку російської агресії – шість. Тоді, у 2014-му, українці попри всі негаразди згуртувалися у всеосяжному акті взаємопідтримки й допомоги. Куди той патріотичний порив дівся? Куди зник релігійний екстаз, що не раз рятував українців та хоч і на тих самих полях Майдану? Церква закликає нас бути милосердними, проявити любов до ближнього свого, як заповідав Ісус, й уповати на волю Господа, а ми ж, взявшись за руки, хресними ходами йдемо проганяти “заразу коронавірусу” співом псалмів. Дико, їй-бо, і моторошно.

Зрозуміло, що без політики тут не обійшлося. Зрозуміло, що “уханське повстання” комусь вигідне, і цей хтось намагатиметься по повній збити політичні дивіденди. Але ж, людоньки, це ви самі власною головою вирішили точити палі, озброюватися сокирами та лягати під танки. І проти кого – проти своїх же співгромадян, таких самих українців, що й ви.

От нам постійно говорять, що треба брати приклад з Ізраїлю. Ну, діло ж кажуть – маленька країна, увсебіч оточена ворогами, не тільки успішно воює, а й стрімко розвивається в економіці, науці. Але треба було би насамперед згадати, що євреї, які свою державу отримали тільки в 1948 році завдяки протекторату США, ніколи не кидали своїх і в усіх лютих м’ясорубках, як от Голокост, скажімо, підтримували один одного. Ми ж тут готові розірвати своїх братів і сестер тільки за те, що вони втрапили в лихо. Це ж чиїсь діти, батьки, чоловіки-дружини, а ми їх на вогнище?

Моралізувати ще можна довго, утім, є тут й інший бік медалі. А якщо таки хтось із прибувших усе ж хворий? Боюся навіть уявити, що почнеться не тільки в самих Нових Санжарах чи в Галичині, а всюди на вулицях наших міст і селищ. І ще страшніше, хто цією ситуацією зможе скористатися. Виявилося, що українці, такі стійки проти ординських навал, спасували перед лицем примарної уханської загрози.

Ми так довго прагнули Європу, боролися та боремося за неї зі зброєю в руках і от нарешті отримали її. Тільки середньовічну.