1 травня 1920 року народилася Нонна Копержинська. “Українська Фаїна Раневська” – саме так називали її колеги по цеху за те, що вона ніколи не соромилася говорити правду в обличчя. Вона ганяла на своєму помаранчевому “Запорожці”, як божевільна і славилася своєю дотепністю, гумором і зухвалістю. Головних ролей не мала, але її появи на кілька хвилин у кадрі були неперевершені, а сама акторка – незрівнянною у будь-якому перевтіленні.
Все життя велика актриса жартувала, що народилася у скрині в перервах між лекціями. Справа в тому, що її мати, будучи вагітною, пішла на курси лікарів і відвідувала заняття до самих пологів.
Коли дівчинці виповнилося 2 роки, помер її батько. Осиротіла Нонна Кронідівна разом із матір’ю, зі скромними пожитками переїхали до міста Димитров (нині Мирноград) на Донеччині. Щоб прогодуватися, Копержинська-старша влаштувалася працювати в лікарню на дві зміни. Але грошей це приносило дуже мало і малій Нонні доводилося їсти гнилу картоплю, підсмажену на олії, та зіпсовані консерви.
“Опановувати акторські навички я почала ще в дитинстві. Ходила по домівках, просила милостиню. Та так жалібно вила, що мені всяко шматок хліба перепадав. Мати лаяла мене, іноді била. Але я-то знаю, що вона гнівалася на себе”.
Коли Нонна Копержинська була у 7 класі, до містечка завітала театральна трупа з декількома виставами. Дівчинка, як сама себе потім називатиме “провінційна дурочка”, одразу захопилася театром. І навіть хотіла тікати з дому за театралами.
Але ще до того, як юна мандрівниця дісталася до межі містечка, її вернули назад. А потім пояснили – без шкільної освіти можна розраховувати тільки на подачки від людей, продовжуючи просити милостиню.
Поступово театральна мана почала відступати, і Нонна призабула свої мрії. До того ж і матір перевели на роботу до Києва. Перебравшись до столиці, дівчина вступила на медико-фармацевтичний факультет. Її подобались хімія і біологія, можливо, саме вплив матері-лікарки підштовхнув дівчину до медицини.
“Одного разу викладачка піднесла мені під ніс склянку із зіпсованим яйцем і попросила написати формулу цього “душка” (мається на увазі сірководень). Ну я і сказанула: "да яка там формула яйця, якщо воно он яке смердюче!". Ох і влетіло мені”.
Та які б там непорозуміння не траплялися, перші декілька іспитів Нонна Копержинська склала на “відмінно”. А потім, раптово, забрала документи. Якось Нонна йдучи вулицею потрапила під вікна театрального інституту. Саме в ту мить ішов виступ студентів. Почувши їх, давня мрія розгорілася з такою силою, що дівчина вже не змогла її пересилити.
Вступ до театрального пройшов як по маслу. Нонну зарахували до першого курсу, її наставником став Амвросій Бучма. А через рік вона вже дебютувала з невеличкою роллю у стрічці Олександра Довженка “Щорс”, картина вийшла на екрани у 1939-му.
Закінчити навчання дівчині завадила війна. Мати вмерла і залишила доньку одну-однісіньку. Хоча самотність була не довгою. В роки війни Нонна познайомилася з інтелігентним і молодим архітектором. За два місяці пара взяла шлюб. Незабаром чоловіка відрядили на Західний фронт, а Копержинська не бажала залишати Україну. Шлюб, через територіальні розбіжності, був приречений. Сина Євгенія, жінка народжувала вже будучи розлученою.
Тільки після війни Нонна закінчила навчання і влаштувалася у театр імені Івана Франка, якому віддала все своє життя і талант. Там вона познайомилася із режисером Павлом Шкрьобою, який згодом став її другим чоловіком. Коли акторку питали, чим саме підкорив її серце Павло, то вона відповідала у своїй жартівливо-саркастичній манері: “Своїми великими достоїнствами”. Причиною того став курйоз, який одного разу трапився у театрі. На репетиції Павло зображував персонажа, який повинен стрибнути зі сцени в імпровізований котлован. Готувався-готувався до стрибка і тільки зігнувся, як раптом обидві резинки, на штанях і трусах, тріснули. І хоча чоловік швидко зорієнтувався і, підхопивши одяг, помчав геть, присутні на репетиції сміялися до сліз. А ось Нонна взяла і вийшла за Шкрьобу заміж. Через 6 років вона народила другого сина, Дмитра.
У театрі, як і в кіно, головних ролей їй не діставалося. Але актрисі цього не було потрібно. Нонна Копержинська з’являлася на пару хвилин, говорила якусь нісенітницю і глядачі аплодували до болю в долонях.
Немає, мабуть, таких людей, котрі не пам’ятали буфетницю Рогнеду Карпівну зі стрічки “Королева бензоколонки”, яка ревнувала Панаса Петровича до кожного стовпа і так смішно намагалася крутити іржаве кільце від бочки. Або її яскраве втілення Секлети Пилипівни Лимерихи із фільму “За двома зайцями”. У фільмографії видатної актриси понад 27 ролей, і в кожній вона неповторна.
Звання народної артистки Копержинській присвоїли вже у поважному віці. Хоча народною вона була завжди і для кожного. Її так всі і називали – “наша”, і цим званням вона дорожила більше, ніж державним.
У 90-х роках нове керівництво провело чистку акторського складу. Копержинську визнали застарою для сцени, яка незаслужено отримує платню, і виключили з театру. Коли з цього приводу здійнялася хвиля протестів серед служителів Мельпомени, то дирекція пішла на відступну. Але характер Нонни не дозволив після такого приниження лишитися на роботі. Грюкнувши з силою по столу нового директора, викрикнула в обличчя: “Якщо так, значить я сама йду!”. І зачинила за собою двері назавжди.
Молодший син розповідав, що мати дуже тяжко переживала зраду театру. Особливо те, що вона буцімто задарма отримує зарплатню. Хоча сама готова була безкоштовно виходити на сцену через безмежну любов до глядача.
Після Чорнобильської трагедії пішов з життя її чоловік, який давно слабував на серце. Її старший син, отримавши дозу опромінення, виїхав до Чехословаччини. Нонна все нарікала, що, мовляв, Чорнобиль і Чорнобиль, але другої батьківщини не знайдеш. Материнське серце боліло кожен день. Потім театр викинув її, як старий реквізит.
Останній раз Копержинську бачили біля труни її давньої подруги у 97-му, яку так само витурили з театру. Тоді мало хто впізнав у скрученій, худій і емоційно висохлій жіночці ту велику актрису. Уже тоді в її організмі поширювалися метастази, буквально з’їдаючи зсередини. Паралельно те ж саме відбувалося з її старшим сином. Все це тільки посилювало стан актриси, яку останнім часом просто переслідували катастрофи.
10 черня 1999-го неповторної Нонни Копержинської не стало. Її поховали біля чоловіка, як вона того і хотіла, на Байковому цвинтарі Києва.
9 червня 2009 року на Михайлівській вулиці у Києві було встановлено меморіальну дошку на честь Нонни Копержинської.
“Ви, Секлето Пилипівно, щось інше, а ми – щось інше”
Еліа Сала – італійський творець скульптурних шедеврів Києва
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]
