Україна не має жодного лауреата Нобелівської премії – таке твердження часто можна почути. За роки існування найпрестижнішої міжнародної премії були удостоєні 892 особи і 24 організації. Найбільше серед них представників США, Великої Британії, Німеччини, Франції, Швеції і Японії. Є громадяни Бангладеш, Гани, Ємену, Ісландії, Коста-Рики, Ліберії, М’янми, Сент-Люсії, Східного Тимору. Проте немає жодного українця за паспортом.

Утім, стосунок до Нобелівської премії Україна все-таки має. Хоча б тому, що на її території народилися шість майбутніх Нобелівських лауреатів – Ілля Мечников, Шмуель Аґнон, Зельман Ваксман, Жорж Шарпак, Роалд Гоффман і Світлана Алексієвич. Сьогодні мова йтиме про двох із них – ровесників, які народилися 130 років тому, але в різних місцевостях, згодом переїхали до різних країн і відзначилися у зовсім різних галузях.

Шмуель Аґнон

Шмуель Йосеф Галеві Чачкес з’явився на світ 17 липня 1888 року в Бучачі на Тернопільщині, яка тоді належала до Австро-Угорської імперії. Походив з родини хасидів з міста Чортків. Уже з дитинства писав поетичні й прозові твори, з 15 років почав публікуватися у галицьких журналах і газетах. 1906 року переїхав до Львова, де працював у єврейській газеті. Та вже наступного року емігрував до Палестини. Писав під псевдонімом Аґнон, що в перекладі з івриту означає “покинутий”. Чимало його творів присвячені українській тематиці. Зокрема, двотомний роман “Видання заміж” зображує життя галицької єврейської бідноти, роман “На морській глибині” – долю переселенців із Бучача до Палестини. Долучився до написання “Історії галицького єврейства”.

1930 року Шмуель Йосеф Аґнон на півроку повернувся до рідного Бучача (на той час – Польща). Подорож спонукала його написати роман “Нічний постоялець”, в якому головний герой після Першої світової війни приїздить з Єрусалиму до Галичини і дізнається, що більшість його друзів і знайомих загинули, молодше покоління втратило віру, а рідне містечко стало зовсім іншим: “Від великих будинків у два, три або ж чотири поверхи не лишилося нічого, окрім порожнього місця… Змінився кожен клаптик землі – навіть проміжки поміж будинками. Усе стало не таким, яким бачилося мені, коли я був малим, не таким, як привиділося мені уві сні перед приїздом”. Цей твір в українському перекладі Володимира Горбатька 2012 року опублікувало харківське видавництво “Фоліо”.

1966 року Шмуель Йосеф Аґнон як громадянин Ізраїлю отримав Нобелівську премію з літератури “за глибоко оригінальне мистецтво оповіді, навіяне єврейськими народними мотивами”. Він став першим з івритомовних та ідишомовних письменників, які здобули цю нагороду (другим і поки що останнім став у 1978 році уродженець Польщі Ісаак Башевіс Зінґер). Помер Аґнон 17 лютого 1970 року, похований на єврейському кладовищі на Єлеонській (Оливковій) горі в Єрусалимі. Його портрет зображено на ізраїльській банкноті у 50 нових шекелів 1985 і 1999 років випуску. В рідному Бучачі є вулиця, меморіальна таблиця і погруддя Аґнона.

Зельман Ваксман

Зельман Абрахам Ваксман народився, за різними даними, 2-го, 20-го або 22-го липня 1888 року в селі Нова Прилука Бердичівського повіту Київської губернії (нині Липовецького району Вінницької області). Закінчив місцевий хедер і гімназію № 5 в Одесі, в приміщенні якої зараз функціонує Одеський державний аграрний університет.

Подальшому навчанню перешкоджала антисемітська політика Російської імперії. Ваксман згадував: “Вступ до російського університету був неможливий… Ким би я міг стати? Ще одним інтелектуалом без роботи і без прихистку? Євреї в Росії живуть в атмосфері постійного страху… Немає жодних сподівань на майбутнє”. Тож у 22-річному віці емігрував до Сполучених Штатів Америки, де й зробив наукову кар’єру в царині мікробіології та біохімії. Вищу освіту здобув у Каліфорнійському університеті в місті Берклі, працював у Ратґерському університеті в штаті Нью-Джерсі, набув громадянство США.

У 1920-х роках Зельман Ваксман із родиною двічі відвідував Вінниччину, зокрема рідне село Нова Прилука. Він був вражений наслідками більшовицького панування і занотував у щоденнику: “Важко висловити, що ми побачили впродовж останніх кількох днів. Людське життя втратило будь-яку цінність і люди були одягнуті в лахміття, мешкали в напівзруйнованих будинках та їли м’ясо раз на тиждень… Жоден з них не говорив про режим позитивно… Ці злидні закарбувалися у моєму мозку, як величезний експеримент у сфері людських відносин, званий комуністичним режимом”.

1943 року, після десятилітньої кропіткої і наполегливої праці, група вчених під керівництвом Зельмана Ваксмана відкрила стрептоміцин – другий антибіотик після пеніциліну. Вважається, що саме Ваксман впровадив у науковий обіг термін “антибіотик”. Стрептоміцин виявився ефективним засобом для лікування туберкульозу і чуми. 1950 року Ваксман був удостоєний почесної і надзвичайно рідкісної (нею нагороджують один раз на 8–15 років) Медалі Левенгука від Нідерландської королівської академії наук за видатні дослідження в галузі мікробіології. Франція вшанувала його найвищою нагородою – орденом Почесного легіону. А 1952 року вченому вручили Нобелівську премію з фізіології і медицини “за відкриття стрептоміцину, першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу”. За вихідцем з України закріпилася слава “одного з найбільших благодійників людства”.

Ще за життя вченого Національна академія наук США запровадила Премію його імені в галузі мікробіології, яку присуджують раз на 2–3 роки. Зельмана Ваксмана не стало 16 серпня 1973 року. Він похований у місцевості Вудз-Хоул, що належить до міста Фалмут, штат Массачусетс. На його честь у Вінниці нещодавно названо вулицю.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram