Звичне життя. Будні. День змінює день. І так по накатаній колії. Все знайоме до дрібниць та сплановане наперед. І нічого екстраординарного трапитись не може. Ми просто люди. Не супермени, не герої голлівудських блокбастерів. Але долі, її несподіванок та неочікуваних поворотів ніхто не скасовував. Що буде далі, що вона нам готує – ми не знаємо. І, можливо, наша доля – стати звичайним персонажем. Персонажем і прототипом героя книги чи фільму. Як доля Юрія Покоса-Будяка.

Втручанням долі звичайне життя людини зі звичними та простими людськими бажаннями та устремліннями перетворюється на героїчну епопею. Буває так. Було уже. Не раз…

Що могло чекати хлопця з бідної селянської родини? Важка праця за шматок хліба, сіре буття… Труднощів таки було – на багатьох вистачить. Але поєднання працелюбства, допитливості та авантюрної жилки дало вибуховий результат. Життя Юрія Покоса саме по собі видається міфом та вигадкою голлівудських сценаристів. Якби все не було справжнісінькою правдою.

Точна дата народження невідома, 1878 або 1879 рік, село Красногірка Костянтиноградського повіту (тепер Машівський район) Полтавської губернії. Рано втративши батька, вимушений був податись в найми. В місті Катеринославі (зараз місто Дніпро), а потім в Криму та на Кавказі ким тільки не працював. І вантажником, і бляхарем, і матросом, і чабаном, і помічником аптекаря. Багатогранно, як би ми тепер сказали. При цьому всьому він екстерном зумів закінчити гімназію!

На межі 19-20 століть світ збурила англо-бурська війна. Всі співчували голландським колоністам, засуджували британців за їх намагання прибрати до рук багатющі ресурси Південної Африки. Інтелігенція та освічені люди Європи співчували бурам у їх боротьбу. Багато було добровольців, що їхали на допомогу африканерам.

6 пенсів Трансваалю

Авантюрист по натурі та непосида за характером, Юрій таку нагоду пропустити не міг. Спочатку як простий солдат, а далі, виявивши неабиякі здібності в цій, здебільше партизанській війні, стає командиром загону бурів.

Проти краще озброєних та чисельніших сил англійців найкращою тактикою була іспанська “Герилья”, коли невеличкі загони голландських колоністів завдавали несподіваних ударів, нападали на обози, знищували заблукалих поодиноких солдатів, руйнували мости та залізничні колії.

В листопаді 1899 року таким нападом “рою розлючених ос” стало захоплення бурами британського бронепоїзда, що перевозив військовиків. Більшість їх одразу розстріляли. Сам Будяк писав, що на цій війні гуманізму не місце. Але людяність часто брала гору.

До Юрія кинувся юнак, виставивши наперед блокнота та олівця, демонструючи ніби, що він не воює, а пише. Він журналіст, кореспондент “The morning post”. Щось стрепенулось в душі Покоса – він теж час від часу пописував у газети. Врятував. На своє щастя – наступного дня фортуна повернулась обличчям до англійців. Загін бурів було розбито. А врятований юнак виявився вдячним – Юрія відпускають і замість полону він потрапляє в Англію, до заміського замку батька британського журналіста.

Врятований юний кореспондент виявився майбутнім англійським прем’єр-міністром Вінстоном Черчиллем. Отакі зигзаги долі! Українець врятував майбутню європейську політичну зірку першої величини. Сам Черчилль трохи інакше в своїх спогадах описує обставини свого полону. Героїчніше. Не згадує в них Покоса. Спроба прикрасити дійсність чи інші причини – невідомо достеменно, як і взагалі всі обставини цієї дивної історії.

Цю неймовірну пригоду документально не підтверджено. Юрій поділився спогадами з письменником Василем Минком, колегою по спілці письменників “Плуг”, який і розповів її в автобіографічній повісті “Червоний Парнас”.

3 пенси Великобританії

Батько ж Вінстона Черчилля, лорд Рендольф Генрі Спенсер Черчилль, намагався віддячити молодому українцеві. Хотів оплатити навчання в Оксфордському університеті. Юрій відмовляється. Чому? Невідомо. Може потяг до пригод та мандрів переміг?

Будяк (Покос взяв собі такий псевдонім) продовжує мандрувати світом. Побував Сполучених Штатах, Франції, Італії, Німеччині, Туреччині, на Балканах. І нарешті повертається до рідного дому. Про ці мандри письменниця Докія Гуменна розповіла в книзі спогадів “Дар Евдотеї”.

Юрій закінчує вчительські курси, вчителює на селі. Про цей етап свого життя пише в автобіографічному творі «Записки учителя 1899–1906», виданому 1909 року. Першою ж пробою пера була історична поема “Невольниця-українка: історична поема з часів гетьмана Сагайдачного”, 1907 року. Але талант Будяка-Покоса у всій красі проявився, як не дивно, в ролі дитячого письменника та поета.

Далі було навчання в Київському політехнічному інституті. А під час Першої світової війни – Одеській школі прапорщиків, яку через хворобу не закінчив, по тій же причині не воював.

Авантюрна жилка не полишала Будяка. Був активним революціонером, через що переслідувався владою. А в період Перших визвольних змагань 1917-22 років – активний діяч українського руху. Обирався заступником голови білоцерківської “Просвіти”. Працював певний час в апараті Центральної Ради та уряді УНР. Займався створенням У Білій Церкві української гімназії імені Б.Грінченка, де і працював педагогом.

500 гривень Української Народної республіки

З утвердженням радянської влади Юрій Будяк полишає політику, зосередившись на письменницькій діяльності. Та це не рятує його від репресій. У 1922 та 1924 його було заарештовано за звинуваченнями в організації урочистої зустрічі Симона Петлюри в 1918 році у Білій Церкві та антирадянській пропаганді. Виправдали. Поки…

Але після вбивства С. Кірова в грудні 1934 країною прокотилась нова хвиля репресій. Були заарештовані та розстріляні його друзі та колеги по організації селянських письменників «Плуг». Не оминула доля і його. Арешт 1 лютого 1935 року, 28 жовтня 1935 – п’ять років виправних трудових таборів.

Після відбуття покарання повертається в Київ, живе на Куренівці. Жодної літературної діяльності – табори безслідно не минули, виснажений постійним недоїданням 22 березня 1942 року помирає.

Таким було життя мандрівника та шукача пригод, воїна та педагога, патріота та в’язня сталінських таборів Юрія Будяка-Покоса. Життя, сповнене подій та звершень, яких вистачить не на один роман або сценарій блокбастеру. Несправедливо забуте нащадками.

Примхливий життєвий океан, чудернацькі віражі долі. Українці не лише воювали в екзотичних далеких країнах. Вони й заморськими принцесами були. Звичайними українськими принцесами. Розповім. Але – наступного разу.

(Колаж та фото автора, всі монети – із власної колекції)

“Хуторяни” Південної Африки

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Інформаційний фронт, знання – це важливо. Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]