Вступна кампанія в Україні добігає кінця. Серед найпопулярніших напрямів цього року – право, менеджмент, філологія, комп’ютерні науки та журналістика. Сьогодні такі професії користуються попитом серед абітурієнтів, та який попит на перелічені професії буде через п’ять років, скільки теперішніх вступників насправді працюватимуть за фахом?
Навчання в університеті ми сприймаємо як належне. З одного боку це спровоковано стереотипами старшого покоління, з іншого – бажанням стати частиною елітарного суспільства. У будь-якому разі освіта важлива. Та що робити, якщо знань, отриманих в університеті, таки бракуватиме для успішної інтеграції в суспільстві?
Для чого вступати до ЗВО?
У давні часи вчитися могли не всі, тому будь-яка освіта була показником становища людини в суспільстві. У Спарті, наприклад, обов’язковим було вміння воювати, в Афінах – здатність впевнено говорити, переконувати й пояснювати. У давньому Китаї вчилися, щоб стати чиновником.
За молодості наших батьків освіту теж цінували, адже після закінчення вишу гарантували працевлаштування.
Нині, на жаль, все змінилося. Замість того, щоб вчити потрібні для обраної професії дисципліни, студенти змушені поверхнево засвоювати матеріали предметів із різних галузей. Вивчають літературу, філософію, історію, мовознавство, а в результаті не знають майже нічого. Замість практичного вдосконалення отриманих знань – написання конспектів, які ніхто й ніколи не відкриватиме. Виникає питання – що вмітиме людина після вишу?
Родичі, звісно, наполягають старатися бути відмінниками, здобувати високі бали для атестату, вступати у ЗВО, “тягнути” на червоний диплом, обов’язково закінчувати магістратуру. Знайомо?
Та чи потрібно?
Сьогодні більшість молоді не просто відмовляється вступати на магістратуру, але й бакалаврат закінчує тільки, щоб не засмучувати батьків. Ця історія не про те, що студенти не хочуть вчитися, а про те, що вони змушені шукати для цього можливості самотужки. Як показує практика, найчастіше “імена” українських навчальних закладів не виправдовують себе, і єдине, що отримує студент після завершення університету – диплом. Тож ті, хто таки хоче отримати й знання, знаходять альтернативу – неформальну освіту.
Неформальна освіта – що це?
Це коли ви навчаєтеся самотужки. Сюди належать заняття із репетиторами й тренерами, короткотривалі курси, лекції, тренінги й навіть підвищення кваліфікації. Головна перевага – ефективність. Тобто якщо мені потрібно вдосконалити свої професійні навички з англійської мови, на курсах я вчитиму граматику й лексику, а не слухатиму лекції, чому важливо вивчати іноземні мови. Здобувати неформальну освіту може будь-хто, незалежно від віку, статі чи професії. Один і той самий тренінг може слухати 18-річна студентка й 45-літній бізнесмен, і в цьому не буде нічого дивного. Крім того, людина, яка вирішила розвиватися самостійно, може підлаштовувати це під свій графік чи бажання.
Неформальна освіта ґрунтується на трьох засадах: “вчитися в дії” – отримувати знання під час практичних завдань; “вчитися взаємодіяти” – часто вона передбачає роботу в групах або командах; “вчитися вчитися” – аналізувати власний досвід і з нього формувати нові знання.
За такі тренінги або лекції не обов’язково платити. Часто їх проводять громадські організації, волонтери та навіть університети (їх небагато). Про такий формат навчання йдеться в Законі України “Про освіту”: “Неформальна освіта – це освіта, яка здобувається, як правило, за освітніми програмами та не передбачає присудження визнаних державою освітніх кваліфікацій за рівнями освіти, але може завершуватися присвоєнням професійних та/або присудженням часткових освітніх кваліфікацій”.
В Україні поки що не існує визнаних стандартів неформальної освіти, але є декілька організацій, які займаються розвитком її стандартів та показників якості. Серед них Українська Академія Лідерства, Prometheus, Міжнаціональний центр неформальної освіти тощо.
Натомість у країнах ЄС неформальна освіта сприймається роботодавцями на рівні з формальною. Її розвитку там сприяють міжнародні організації – ООН, ЮНЕСКО, Європейський Союз, Рада Європи та інші.
Неформальна освіта – це проблема?
Звучить парадоксально, але українська неформальна освіта – це проблема формальної. Адже саме явище виникло як протиставлення стандартизованим межам університетських стін, підручників і викладачів-теоретиків. Навчальні програми більшості ЗВО складені у відповідності до того, чого можуть навчити викладачі, тобто їхня основа – теорія. Натомість, щоб добре засвоїти майбутню професію, студентам необхідна практика. Теорія важлива тільки тоді, коли вмієш її застосовувати, чи не так?
Що ми отримуємо? Абітурієнти вступають у виші, щоб здобути те, що неможливо. З’являється два варіанти подальшого розвитку ситуації: або відвідувати монотонні лекції в межах навчальної програми, або знайти щось цікавіше й необхідніше, з більшою кількістю практики.
Ба більше, українці стикаються з неформальною освітою ще задовго до початку навчання у вишах. Репетитори. Дев’ять із десяти одинадцятикласників готуються до зовнішнього незалежного оцінювання в позашкільний час із приватними вчителями. Виходить, знань, які вони здобувають у школах, замало, або до кожного учня потрібен індивідуальний підхід. Чи, можливо, батьки хочуть переконатися, що їхні діти вступлять в університет.
Ідеальною була би формула: формальна + неформальна освіта, щоб досвід, отриманий внаслідок саморозвитку доповнював той, який студенти здобувають у навчальних закладах. Нині в Україні є приклади поєднання університетського навчання з роботою – так звана дуальна освіта. Лекції проводять в авдиторіях, а практичні проєкти – в компаніях. Стипендії таких студентів наближені до реальних зарплат. У такий спосіб робота не шкодить навчанню, а навпаки – стає його частиною. Утім, обговорення цього питання в Україні триває вже близько п’яти років.
Тож насправді неформальна освіта – це можливості. Можливості для саморозвитку, самореалізації; для здобуття нових знань і практичного досвіду; для пошуку мотивації та натхнення. А якщо можливості є, їх треба використовувати.
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
