“Бути чи не бути” – вибір спіткає нас на кожному кроці. Адже так влаштований світ і життя, яке сповнене злетів і падінь, чорних та білих смуг. Однак, часто, людина не завжди психологічно готова зробити правильний вибір. І добре, якщо це стосується розміру сукні, яка не підійшла, а якщо ж ідеться про психотропні речовини? Наркомани! Слово-кошмар, слово-мурахи, слово-бруд. Коли ми чуємо це слово, то у кожного з нас виникають різні відчуття, але здебільшого – це відраза. Хочеться відхреститися від почутого, закритись і не виходити з власної зони комфорту. Бо так простіше й так може тривати аж до того моменту, поки проблема не постукає у двері сама.

За даними результатів дослідження, проведеного за сприяння ЮНІСЕФ, у 2019-му році в Україні зросла кількість дівчат-підлітків, що вживають наркотики. Загалом у світі картина теж печальна, оскільки з кожним роком кількість наркотичнозалежних збільшується, а боротьба, запобігання і лікування залежності лишається нижчою, ніж потрібно.

Що ж це за мана така, яка охопила весь світ? Чому людям так хочеться відчути ілюзорне щастя? Звідки з’являється залежність та як її позбутися? На ці питання вирішив шукати відповідь Херсонський академічний музично-драматичний театр ім. Миколи Куліша, який на початку грудня розпочав співпрацю з Міжнародною антинаркотичною асоціацією.

Ідея зробити моновиставу на цю тему виникла на спільній зустрічі директора-художнього керівника театру Олександра Книги з представниками МАА. Така ініціатива в українському театрі виникла не вперше, адже п’ять років тому на сцені національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка презентували документальну виставу “Останній вагон”, де роль акторів виконали колишні наркозалежні. Одним із учасників тієї вистави був Андрій Скутельник – киянин, який з 13 років уживав наркотики. Тож у МАА виникла ідея зробити моновиставу та презентувати її на сцені Херсонського театру. В основу моновистави запропонували взяти історію життя Андрія, який і написав тексти. На початку грудня хлопець спеціально приїхав у Херсон, щоб втілити в життя цю ідею, сублімуючи історію власного життя у виставу.

Історія хлопця непроста. Тато пив і бив маму, а коли малому було 5, він вигнав їх з дому. Андрій жив із мамою і бабусею, яка мала інвалідність, пов’язану із зору. Однак, оскільки батька не було, а мама майже весь час працювала Андрій постійно відчував себе одиноким. Єдиною його розрадою була бабуся, яка намагалась оточити його любов’ю, аж поки хлопець не почав виходити на вулицю. Вулиця давала йому відчуття радості й свободи, адже з друзями він почував себе потрібним. Та одного разу, старші хлопці запропонували спробувати таблетку трамадолу. Це був перший крок до прірви, над якою Андрій вчасно зупинився, за крок до падіння вниз.

“Для багатьох людей наркоманія – шприци, голки, таблетки, закладки… Насправді це симптом психологічного розладу та спадковість. Ніхто собі не дозволяє засуджувати хворого на якусь серйозну хворобу. Моя мета –показати суспільству, що насправді відчуває залежна людина, про що думає, як живе. Ідея виникла вже давно і театр – це одна з можливостей показати проблему, про яку багато людей мовчить, показати, що вихід є. І замість того щоб засуджувати нас, я хочу, щоб ви зрозуміли”, – розповідає Андрій Скутельник.

Вистава вийшла дуже багатошарова та сильна, адже над нею працював заслужений діяч мистецтв України, головний режисер Херсонського театру Сергій Павлюк. Він вважає моновистави школою, яку має пройти кожен актор, що себе поважає, адже це, на його думку, найскладніший вид театрального дійства. Тому режисер свого часу створив творчу лабораторію, де працював із акторами херсонського театру, ставлячи моновистави, які є в репертуарі.

Незважаючи на те, що Андрій не має акторської освіти та не є професійним актором, режисерові вдалося не тільки розкрити його талант, а й зробити цю історію цікавою для кожного. Режисерові належить повністю художнє рішення, адже він запропонував сценографію, наситивши її необхідним реквізитом, який створив необхідні метафори та неповторні образи. Музичний супровід вистави режисер з учасником “творчого експерименту” Андрієм вирішували спільно, оскільки Сергій Павлюк змушував молодого чоловіка, (Андрієві 32 роки) згадувати ті пісні, які супроводжували його в той, чи інший період життя.

Предметно також і те, що перший варіант історії був написаний Андрієм російською мовою, однак, режисер змусив його у ході роботи перекладати текст українською. Завдяки цьому, Андрій зазвучав зовсім по-іншому, ніж він говорить у житті.

Вистава отримала розголос у ЗМІ та лише позитивні відгуки від тих, хто був на першому показі. Наступний відкритий показ планується 20-го січня на 13-му терапевтичному антинаркотичному таборі, що нині проходить у Пущі-Водиці. Усі охочі кияни зможуть безкоштовно побачити унікальний мистецький продукт, який є свідченням того, що театр не може бути осторонь важливих проблем, які стоять перед суспільством.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram