Перед тим, як піти у відпустку президент Сполучених Штатів Дональд Трамп підписав законопроект під назвою “Протидія супротивникам Америки через санкції”. Для нас важливо, що у ньому йдеться як про санкції проти Російської Федерації, так і про допомогу Україні. Причому, кодифікація американських санкцій робить їх практично незворотніми, а самі вони мають екстериторіальний характер, набуваючи у такий спосіб глобального значення.

Напередодні, 25 липня його ухвалила Палата представників Конгресу США, а згодом проголосував і Сенат. Причому обидві палати Конгресу США підтримали законопроект практично одноголосно, у нижній палаті було лише 3 голоси проти, а у верхній – 2. Це означало не лише двопартійну підтримку, а й гарантоване подолання президентського вето, тож вибору у господаря Білого дому практично не було. Там обирали лише конкретний час та спосіб повідомлення про подію, яку можна назвати символічною капітуляцією амбіцій Трампа.

Справа у тому, що цей законопроект було спрямовано не лише проти РФ, Ірану, міжнародного тероризму та КНДР (саме у такій послідовності розташовані розділи цього закону), а й насамперед, проти самого Трампа. Взагалі ідея оформити санкції, введені різними указами президента Обами, у форму закону виникла майже відразу після несподіваної перемоги Трампа на президентських виборах, і вперше могла розглядатися ще у січні 2017 року!

Конгресмени обох партій свідомо пішли на те, щоб обмежити свого президента у свободі дій і маневрів на зовнішньополітичній арені, тому що ці дії мають антисистемний характер, загрожують американським інтересам та державним інститутам. Тож американська демократія захищається, страхує сама себе і працює над внутрішнім очищенням.

Кадрові зміни у адміністрації Білого дому говорять нам саме про це. Здається, що там ініціативу перехопили республіканські “яструби”. Генерали Джон Келлі (новий голова адміністрації), радник з питань національної безпеки Герберт МакМастер, міністр оборони Джим Маттіс тепер мають ключові важелі влади. Цікаво що відставні генерали Келлі, Маттіс і діючий голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Джозеф Данфорд є старшими офіцерами морської піхоти і добре спрацювали між собою десятиліттями…

А ще є спеціальний прокурор Роберт Мюллер, колишній багаторічний директор ФБР, який, до речі, теж служив офіцером у Третій дивізії Корпусу морської піхоти США під час війни у В’єтнамі… І він саме зараз скликав велике журі-колегію присяжних, які визначатимуть, чи існує достатньо доказів для початку кримінального провадження у справі російського втручання в американські президентські вибори.

Про те, що “процес пішов”, свідчить також законодавча ініціатива про захист спеціального прокурора. Два сенатори, демократ Кріс Кунс та республіканець Тоб Тілліс 3 серпня подали законопроект, що не дасть президенту Трампу усунути Роберта Мюллера з посади. Хіба це не нагадує закон про санкції?

Ще болючішим ударом по амбіціях Трампа стало провальне голосування Сенату щодо скасування законодавства про медичне страхування, яке в медіа називають Обамакер. Це та програмна публічна обіцянка Трампа, яку він не виконав, бо просто не зміг…

Тож і не дивно, що підписуючи закон про санкції, ображений американський президент нарікав саме на Конгрес. “Наші відносини з Росією на дуже небезпечному рівні, найнижчому за весь час. Можна подякувати Конгресу, тим же людям, які не можуть забезпечити нас навіть системою охорони здоров’я”, – заявив Трамп у своєму Твітері.

Тож з його слів виходить, що у погіршенні відносин винна не стільки Росія, скільки США… Ну дуже сумнівне твердження, яке точно не відповідає українським інтересам. Від таких поглядів на справу точно необхідний запобіжник, який саме і виставляє Конгрес.

Згадалося, як ще у вересні 2014 року спільне засідання обох палат Конгресу вітало промову президента Порошенка, який звертався про допомогу для України. І як тодішній президент Обама йому практично відмовив і у поставках зброї, і у статусі основного союзника поза НАТО, я вже не кажу про ПДЧ на Вельському саміті…

Історія вкотре доводить, що особиста “дружба” між політиками різних держав – це добре, але співпраця на рівні державних інституцій – ще краще, бо базується на справді довгострокових національних інтересах і усуває усе суб’єктивне і випадкове.

До речі, колишній президент Грузії і губернатор Одещини також проголошував себе “другом Трампа”, як зрештою, і “другом Порошенка”. І де тепер та дружба? Як мовиться в закінченні старого українського анекдоту: “І що воно йому дало”?

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]