“Ціна правди” – фільм польської режисерки Агнешки Голланд, що розповідає історію Гарета Джонса – валлійського журналіста, який відважився першим під власним іменем розповісти Заходу правду про Голодомор в Україні. Світова прем’єра стрічки відбулася в лютому цього року на Берлінському кінофестивалі, а 28 листопада фільм з’явився і в українських кінотеатрах. Цікаво, що за межами України його показують під назвою Mr. Jones.

Кіно на зразок “Ціни правди” зручне для критики бодай тим, що історія наперед відома, тож, пишучи відгук, ви не ризикуєте випадково зробити людям спойлер. Гарет Джонс був в Україні, бачив голод, написав про це, був “відречений” і осміяний, убитий невдовзі після цього радянським агентом під час подорожі у Внутрішню Монголію.

Хоч фільму й закидають, що в ньому занадто мало зображено власне Голодомору, всі, так би мовити, ключові точки він заторкає: і його штучність, і спустілі села, і готовність віддати все за хлібину, і навіть випадки канібалізму. Їжа (чи голод) – це те, що постійно присутнє в словах чи сценах, те, що глядач не може не оминути, не може не думати.

Крім власне голоду стрічка добре передає ще й атмосферу союзу 30-х років минулого століття. Це достаток у колі обраних, для яких є і хліб, і червона ікра до нього, а кому цього мало – до ваших послуг повії з наркотиками. Dolce vita для західних журналістів. Якщо ви тільки не зібралися в Україну. Точніше, якщо ви не зібралися будь-куди за межі Москви. А ще – це 4 кулі в спину для тих, хто “копає” не в тому напрямку. Це “людина в цивільному”, що йтиме позаду вас, щойно ви вийдете з редакції. Це сусід, що прикладе своє вухо до вашої стіни в комунальній квартирі. Watch your language.

Один із центральних конфліктів фільму стосується постаті Волтера Дюранті. Пулітцерівський лавреат і багаторічний очільник московського бюро New York Times показаний у стрічці як цинічна й безпринципна людина, що із задоволенням користується всіма перевагами привілейованих, влаштовує розпусні вечірки та відверто бреше своїм читачам. Визнаючи голод у приватних розмовах, Дюранті у своїх статтях доводить, що люди “недоїдають, але не голодують”. Якщо коротко – Дюранті саме той антигерой, якого потребує будь-який художній конфлікт. Його постать, якщо хочете, уособлює всіх, хто вибрав не дратувати ведмедя. І навіть якщо безпосередньої вини в організації Голодомору на Дюранті немає, залишається питання моральної відповідальності. Знав, але не зробив нічого.

Глядач також побачить у фільмі відомого письменника, критика радянського ладу Джорджа Орвелла. І навіть почує уривки з його роману “Колгосп тварин”. Найджел Коллі, племінник Гарета Джонса та засновник сайту www.garethjones.org, стверджував, що один із героїв цього твору – фермер Джонс – навіть названий на честь журналіста. Орвелл у фільмі – знайомий і опонент Джонса. Саме йому належить озвучити думку, що, можливо, радянський експеримент торує шлях у майбутнє людства, і почути відповідь, що радянська система нічим не краща за капіталізм, лише ще жорстокіша.

Крім всього іншого – це ще попросту добре зроблене кіно. “Ціна правди” (слава Богу) – не масовий фільм. Радше фестивальний, а навіть трохи артхаусний. У візуальний ряд вплетені елементи, що нагадають вам радянські фільми тої доби, а рухома камера – фільми Ларса фон Трієра. До речі, у ньому є й частка наших з вами грошей. Якщо точніше – 25,96 мільйона гривень (9,9% від вартості), виділених у 2017 році за результатами 10-го пітчингу Держкіно.

Для мене очевидно, що на даний момент це один із найкращих художніх фільмів, що зачіпає тему Голодомору. Зокрема тому, що вийшовши з кінотеатру, вирішуєш дізнатися більше.

5 фільмів для тих, хто хоче дізнатися більше:

1. “Голод- 33”, 1991 рік, режисер Олесь Янчук, за мотивами роману Василя Барки “Жовтий князь”. 

2. “Поводир, або Квіти мають очі”, 2013 рік, режисер Олесь Санін. 

3. “Гіркі жнива”, 2017 рік, режисер Джордж Менделюк.

4. “Жнива розпачу”, 1984 рік, режисер Святослав Новицький. Канадський історично-документальний фільм, знятий за сприяння Комітету дослідження українського голодомору в Торонто.

5. “Живі”, 2008 рік, режисер Сергій Буковський.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram