Не такий страшний карантин, як вихід із нього

Прем’єр-міністр Денис Шмигаль спростував чутки про послаблення карантину від 14 квітня, які розповсюдили деякі ЗМІ. “Це фейк”, – безапеляційно заявив він. Водночас прем’єр припустив можливість продовження карантину до кінця квітня. Наразі ж карантин має закінчитися 24 числа.

Хай там що, але карантин не може тривати вічно. Рано чи пізно його доведеться знімати. Так і Шмигаль каже: “Україна не може дозволити собі два-три місяці сидіти на дивані. Економіку треба буде запускати, це надзвичайно важливе питання”. Запускатимуть економіку з огляду на динаміку захворюваності. Якщо вона зменшуватиметься, то обмеження послаблюватимуть. Формула проста.

Але подальший процес, на жаль, не такий простий. Насамперед тому, що багатьом просто не буде куди запускатися. 18% компаній розглядають варіант закриття бізнесу, а 77% повідомляють про втрати трьох чвертей доходів. Кількість зареєстрованих безробітних уже зросла на 13%. У міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства кажуть про тимчасове зростання безробіття, але водночас готуються до постійного. Прогноз на цей рік, за словами очільника відомства Ігоря Петрашка, – 9,4%. Минулий рік закінчився з безробіттям у 8,6%.

Із закриттям кордонів свої сезонні заробітки втратили заробітчани, які звикли до вищих від українських зарплат. Чим наразі вони займатимуться – незрозуміло, але навряд чи відкриватимуть власні бізнеси. Європа ж уже відчуває брак робочої сили й активно шукає шляхи як доправити на свої поля українців. Повідомлялося навіть про фінські чартери, але зрештою то виявилося фейком.

Можна логічно припустити, що всі кав’ярні, бари, ресторани, перукарні, спортивні зали й інші (які не закриються) підвищать ціни на свої товари та послуги, бо їм потрібно буде покривати втрати. Але навряд чи люди, які змушені були сдувати фінансові подушки чи взагалі існувати в кредит, одразу ж побіжать витрачати свої копійки на те, без чого, як виявляється, преспокійно можна жити.

Утім, окрім чисто економічних факторів є фактор важливіший – суспільний. От знімуть карантин, а вірус що – зник, не зник? Якщо не зник (а він і не може одномоментно зникнути), то як бути з ризиками захворіти? Чи треба готуватися до другої хвилі захворюваності? Чи просто перестануть діагностувати коронавірусну хворобу й писатимуть ГРВІ (як колись замість грипу, щоб не псувати статистику)?

Один із варіантів, який також випливав у деяких ЗМІ, – карантин не знімуть, а послаблять. Зобов’яжуть, принаймні до вересня, в громадських місцях перебувати в масках. І якщо, скажімо, для метра й іншого громадського транспорту – цілком виправдана вимога, то як бути з тими ж кав’ярнями чи ресторанами? Пити та їсти через маску не дуже зручно. А пляжі? Минулоріч у Києві можна було купатися на 14 пляжах. Цьогоріч заборонять, бо коронавірус нападе? Але ж шансів заразитися тим самим коронавірусом у ранковій тисняві в транспорті більша, ніж на пляжі. Чи з маскою можна буде? Колись сміялися із “сільської” засмаги, тепер сміятимуться з “карантинної” – коли все загорить, окрим нижньої частини обличчя.

Та все ж, якщо ризик захворіти все-таки залишиться, навіщо весь той карантин був потрібний? Щоб враз не впала наша система охорони здоров’я? А де гарантія, що вона не впаде після послаблення? Тут ще треба врахувати такий момент, як сезон відпусток – медичного персоналу стане менше, бо вони ж теж люди й мають право відпочити, а тим паче після такого режиму, в якому працюють наразі. Себто чим нинішня загроза “краща” за посткарантинну? Так, це по-дитячому наївне питання, але максимально утилітарне.

Ситуація не те, щоби патова, але неприємна, погодьтеся. Я не хочу вірити в теорії змови й думати, що карантин був потрібний для протягування через Верховну Раду непопулярних рішень. Я радше повірю в змову виробників гречки, туалетного паперу та фармкомпаній. Але нині будь-яке рішення влади – продовжувати карантин чи ні – буде непопулярним, бо продовження карантину означає повний економічний колапс (і зрештою дефолт, який потрібний окремим структурам в Україні та поза її межами), а його зняття буде подібним до гри в російську рулетку – може й не поталанити. Утім, якщо й поталанить, то, виходить, що чотири тижні ми дарма просиділи по хатах?

Європа потребує українських працівників

“Ми всі – у шпиталі. Такого тиску психіка не витримує” – психологиня про COVID-19