Нещодавно в спортзалі почула розмову трьох подруг: одна була російськомовною, друга – українськомовною, а третя спілкувалася суржиком. Здавалося б, ну що тут особливого? Насправді на фоні чистої української та російської суржик звучить надзвичайно страхітливо. Ба більше, своєю жахливою мовою дівчина неначе нівелювала свою привабливу зовнішність. Мовні покручі не додають ані краси, ані харизми.

Гадаю, дівчина, яка спілкувалася суржиком, намагалася одночасно догодити двом подругам, які спілкувалися різними мовами. Вийшло казна-що. “Я роблю прісєданія, бо це найбільш ефективний мєтад. А ще мені нравица упражнєніє на прес, от на тому тренажорі. Дєвачкі, ну пашлі вже дєлать”, – сказала вона. Почувши такий українсько-російський коктейль розумієш, наскільки сильно він відштовхує та спотворює загальне враження від людини. А ще чуже мовне нехлюйство змушує задуматися: “Чи достатньо ти працюєш над чистотою своєї мови? Чи не є твоя балаканина такою ж страхітливою”.

Хочеться процитувати давньогрецького філософа Сократа: “Заговори, щоби я тебе побачив”. Не тільки зміст сказаного, а й сама форма створюють портрет людини. Мова – це той же одяг, за яким складається наше позитивне чи негативне враження про людину. Який він є? Охайним чи брудним? Витонченим чи вульгарним? Ретельно випрасуваним чи недоладним? Мовний одяг – це наш стиль, над яким завжди потрібно працювати, який потрібно вдосконалювати, де треба викорінювати помилки тощо.

Пригадую, як одного разу запитала у своєї знайомої: “Якою мовою ти спілкуєшся вдома?”. Вона відповіла: “У нас усі говорять суржиком. І ми, і батьки, і діти”. Для неї штучне об’єднання української та російської мови абсолютно природне, вона звикла до такого спілкування та не бачить у цьому нічого поганого. Гадаю, тут варто говорити не лише про некрасивий мовний одяг, а й про виховання дітей. Хлопчики та дівчатка, які змалечку чують суржик від батьків, також починають говорити мовною мішаниною. Згодом їм буде дуже важко викорчувати зі своєї мови суржик. А, може, і вони не бачитимуть у ньому нічого поганого?

Мовне нехлюйство справляє негативне враження не лише на оточення, а й на потенційних роботодавців, колег та, навіть, може негативно вплинути на потенційні стосунки. Щодо останнього хочу розповісти смішний епізод. Моя незаміжня подруга завжди каже: “Я терпіти не можу суржик! Іноді знайомлюся з красивим чоловіком. А потім чую його мову – і це мене відштовхує, іноді просто дратує. От не хочеться собі такого чоловіка, який розмовляє суржиком”.

Тут, звісно, можна посперечатися, адже мовна мішанина не свідчить про внутрішні якості, темперамент, рівень успішності, виховання тощо. Однак у твердженні “жінки люблять вухами” щось таки є. Принаймні жіноцтво звертає велику увагу не лише на компліменти, не лише на інтонацію та темп голосу, а й на чистоту мови. Бо, погодьтеся, “у тебе такі красіві виразітєльні глаза” і “Твої очі схожі на море, в якому можна потонути” звучить абсолютно по-різному. Зрештою іноді суржик вказує на рівень освіти та самоосвіти. А ще – на банальну лінь та повагу до себе.

Часто говорять, що суржиком починають послуговуватися російськомовні українці, які переходять на українську мову. Мовляв, суржик – це перехідний етап. На мою думку, це не зовсім так. Люди, які все життя говорили російською, а потім із якихось причин вирішили перейти на українську, зазвичай ретельно працюють над своєю мовою, навіть кожним словом. Тут скоріше йдеться про певний акцент, а не про використання одночасно двох мов.

Суржик – це часто негативна звичка, від якої дуже складно позбутися. Коли людина все життя послуговувалася мішаниною української та російської мов, то повністю очистити своє мовлення – це дуже складне завдання. Навіть ті, хто з дитинства спілкується чистою українською мовою, вживають ті чи інші суржикові елементи. Недарма суржик порівнюють із бур’яном. Десь – вичистиш, а десь проросте новий. І звідкіля це береться? Хоча, звісно, з цього ніякої трагедії робити не варто, адже ми не доктори філологічних наук, а звичайні люди. Чиста мова – це щоденна праця.

Звісно, іноді використання якогось “суржикослова” може стати такою собі неповторною мовною фішкою, може розвеселити чи розрядити напружені обставини. А дехто навіть зробив суржик своєю літературною опорою. Ідеться зокрема про відому блогерку й письменницю Татусю Бо та письменника Івана Довганича, який пише під літературним псевдонімом Свирид Опанасович, ну, і п’єси Леся Подерв’янського не треба забувати.

Отже, є тільки два місця, де суржик звучить природно й де без нього ніяк не обійтися – це кіно та художня література. Тут його використовують для реалістичної передачі мовлення персонажів, для типізації та індивідуалізації героїв, для створення іронічного чи комічного ефекту тощо. У реальному житті використання суржика не лише є недоречним, а й некрасивим.

Гармонійна особистість дбає не лише про свій зовнішній вигляд, свої моральні та професійні якості, а й про свою мову. Зрештою для того, щоб справляти позитивне враження, одного спортзалу мало. Потрібно дбати про свою мову, прокачувати мовний рівень, робити вправи та працювати з помилками. А це ще та робота – складніше, аніж присідати чи махати гирями.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram