Наталя Забіла писала в різних жанрах і на різноманітні теми. Поет Валентин Бичко назвав її творчість “материнською піснею, цікавою, барвистою, розумною, клопіткою, дбайливою”. Захопившись ідеєю переказати для дітей “Слово о полку Ігоревім” та зацікавити їх нашою минувшиною, вона написала п’єсу-фантазію “Перший крок” і драматичну поему “Троянові діти”. У 1972 році за ці твори вона стала першою лавреаткою літературної премії імені Лесі Українки. Забіла багато перекладала з польської, французької, російської мов. Зокрема, вона адаптувала для найменших українських читачів твори Корнія Чуковського, Самуїла Маршака, Сергія Михалкова, Агнії Барто, Олександра Пушкіна, Миколи Некрасова.

Наталя народилася 5 березня 1903 року у Петербурзі в мистецькій родині. Дід був відомим скульптором (автора першого погруддя Тараса Шевченка), бабуся – дружина й натхненниця художника Миколи Ґе, тітка була співачкою. Мати дівчинки добре володіла пензлем, а ще захоплювалася літературою. Своїх сімох дітей вона колисала не піснями, а читала поезії. Отак під звуки рими зростала Наталя. Коли ненька навчала основам освіти старшу доню, біля них завжди сиділа й чотирирічна Ната, ловила кожну материну науку. Зрештою в чотири роки опанувала читання та письмо. Батько бавив діток розповідями про славетних пращурів – 17 полковників Війська Запорозького, які породичалися зі впливовими родами Безбородьками, Граб’янками, Мировичами, Полуботками, Скоропадськими.

Своє ж прізвище Забіла отримали від козака-характерника, який дуже любив ласувати борщем із пампушками та сметаною. А забілом називають молоко чи вершки, що забілюють їжу – борщ, каву, чай. І коли їхніх предків позбавили родової пам’яті – записали Забіла.

Тому Наталя вирішила – виросте й уславить свій рід, не зганьбить пращурів, тому наполегливо вчилася. Знала досконало декілька мов, писала вірші, майстерно грала на фортепіано. Але звичний світ зруйнувала революція. У 1917-му родина переїхала до Люботина. Невдовзі дівчина вступила на історичний факультет Харківського інституту народної освіти.

Під час навчання зустріла кохання – дужого козака Славу Божка. Невдовзі вже й одружилися. Молоде подружжя так мріяло про діток, добирали їм імена, але немовлята народжувалися мертвими. Лише за кілька років Бог благословив пару сином, назвали Тарасиком. Весною 1924-го Божка відправили до Кам’янця-Подільсько, для створення окружної газети “Червоний кордон”. Наталка залишилася в Харкові, опікувалася дитиною, водночас навчалася, ще й учителювала. Вечорами ледь ставало сил забрати сина з ясел. А в гуртожитку – купа домашніх справ. Часу не вистачало ні на що.

На літніх канікулах поїхала до чоловіка. Сава саме готував для газети матеріяли, і вірш дружини, який вона написала в дорозі припав до душі. Так, 3 серпня 1924 року на шпальті газети було опубліковано її першу поезію, щоправда, підписана вона була просто ініціалами Н. З. Пізніше письменниця зазначила: “Дуже наївний і недосконалий віршик, але це вирішило мою долю, мій дальший життєвий шлях”. Забіла писала російською, ще довго шукала свою стежку в літературі, вдавалася й до еротичної лірики, але саме чоловік вмовив писати дружину українською. Невдовзі вона почала писати твори для дітей.

А от сімейне життя дало тріщину. Чоловікові подобалося кочове життя, безкінечні, але скороминучі романи, Сосюра називав Божка “примітивний донжуан”. Наталці ж хотілося тихого, сімейного життя. Зрештою, жінці це набридло, вона залишила сина батькові й подалася до Харкова.

Закінчивши інститут, Забіла внесла кошти у побудову кооперативної квартири. Забрала Тарасика до себе. Але поки хлопчик жив у батька, то так розбешкетувався, що Наталя бралася за голову. То викачається в калюжі, то ґудзики повідриває на одежі. Жодна запрошена нянька не могла впоратися з дитиною, та мати ніколи його не лаяла, жалувала.

Щоб заробити грошей працювала в різних редакціях, писала твори. У 1926-му вийшла її перша збірка “Далекий край”, за рік – книга для дітей – оповідання “За свободу” та “Повість про Червоного звіра”, у 1928 році поетична розповідь для малят “Про маленьку мавпу”. Юному читачеві адресовані “Пригоди з автобусом” (1928), “У морі” (1929), “Про Тарасика та Марисю” (1930), “Ясоччина книжка” (1934). Майже одночасно її твори перекладалися й видавалися російською, адже її перекладачка – рідна сестра Марія Забелло.

Коло вродливої жінки завжди крутилося чимало чоловіків, залицявся і Володимир Сосюра, він вів інтимний щоденник, у якому записував подробиці їхніх зносин.

Тетяна Кардиналовська писала: “За тодішнім звичаєм у неї було безліч романів, а також чоловіків, від яких вона мала дітей, усе дівчаток, які всі чомусь вмирали ще немовлятами”

Несолодким виявилося життя Забіли із другим чоловіком, Антоном Шмигельським. Він часто бив дружину, пригноблював пасинка. Наталя намагалася свої сімейні негаразди заховати в роботі. Та це було важко, зрештою з ним теж довелося розлучитися.

У 1930-х вона підготувала “Читанки” для 2-го і 3-го класу, які було кілька разів перевидано, а також цикл віршованих оповідань “Ясоччина книжка”. Зробила великий внесок у підтримку й розвиток дитячої літератури: редагувала дитячі журнали, очолювала комісію дитячої літератури Спілки письменників України.

У роки війни Наталя Забіла жила й працювала в Казахстані. По поверненню в Україну, очолила Харківську письменницьку організацію, до 1947 року редагувала журнал “Барвінок”. Близько двохсот книжок для дітей, переважно для дошкільного та молодшого шкільного віку, видала Наталя Забіла за час своєї літературної діяльності.

Останнім коханням жінки став художник Дмитро Шавикін. Вони разом працювали над “Словом про Ігорів похід”. Наталя адаптовувала текст українською, Дмитро ілюстрував переклад. Вони були і ніжними коханцями, і друзями, і пристрасними фанатами футболу. Але доля немов знущалася з Наталії, Дмитро помер від оковитої. А там і син Тарас відійшов у засвіти. Свою нерозтрачену любов жінка присвятила онукам.

6 лютого 1985 року земне життя Наталі Забіли закінчилося. Вона залишила по собі понад 200 книг, понад 5 мільйонів примірників. На її творах, які й нині не втратили актуальності, виросло декілька поколінь маленьких українців.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram