Як і у минулому своєму блозі, спочатку я розповім конкретний випадок, який надихнув мене на написання цього матеріалу. До всього ж, сподіваюсь, так буде легше зрозуміти думку, яку я б хотіла донести до загалу.

Отже, ситуація. Сиділи мирно собі за столом три колеги-правоохоронці. Пили чай (саме чай – були на службі, ніякого алкоголю), розмовляли. Слово за слово, виникла якась суперечка, один з чоловіків витяг з кобури табельного пістолета, навів на іншого, намагаючись налякати, і в якусь мить вистрілив тому в голову. Потерпілий через місяць помер у лікарні. Слідство кваліфікувало випадок як навмисне вбивство.

Винуватець трагедії, зрозумівши, що скоїв, намагався надати потерпілому допомогу, викликав лікарів, міліцію, тут же на місці здався представникам влади. Слідство і суди тривали три з гаком роки. Обвинувачений повністю визнає свою вину, проводить в межах своїх можливостей батькам потерпілого компенсацію у рамках заявленого цивільного позову. Так, є таке поняття, не дивуйтесь. Хоча, з людської точки зору, звісно – яка тут вже може бути компенсація? Але, з іншого боку – робить усе, аби хоч якось спокутувати свою провину. Звичайно, перебуває увесь цей час в СІЗО.

І от результат всього цього. Суд першої інстанції не визнає розкаянням всі ці дії обвинуваченого і засуджує його до десяти років в’язниці. (Санкція статті – від 7 до 15 років позбавлення волі). Апеляційна інстанція залишає вирок в силі. Все. Десять років.

Не поспішайте кидати каміння у винуватця. Він зовсім не виправдовує себе і не доводить свою невинуватість. Трагедія сталась. Від його дій померла людина і настало усвідомлення наслідків. Як і те, що ніякі гроші і ніяке каяття не повернуть людину до життя.

Але у всьому цьому є суттєвий юридичний нюанс, який стосується (потенційно і, звичайно – не приведи Господь, але всіх нас). І називається він “Стаття 66 Кримінального кодексу України”. Яка, зокрема, прямо вказує на наступні обставини і так і називається – “Обставини, які пом’якшують покарання”:

“При призначенні покарання обставинами, які його пом’якшують, визнаються: 1) з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; 2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину”

Саме це і відбулось у нашому випадку. Тобто, всі необхідні вищеперелічені обставини мали місце. Таким чином, засуджений мав право на застосування до нього не лише мінімальної міри покарання, яка передбачена у вигляді 7 років позбавлення волі, а й статті 69 ККУ “Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом”:
За наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може […] призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті […], або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання […] за цей злочин“.

Я розповідаю все це не для того, аби виправдати людину, приклад якої навожу. І не розкритикувати саме цей склад суду саме в цьому засіданні.

Я про інше. Про сам сенс каяття, про те, що всі кодекси, всі підручники з права розглядають і прямо вказують як на обставину, що пом’якшує покарання. І люди тому вірять. На свою біду. Бо суди з незрозумілих причин можуть (і часто саме так і роблять) все це не враховувати. І роз’яснити причини наслідків, які настали у вигляді обраної судом міри покарання неможливо, так як книжка пише зворотнє і розумного пояснення не знаходить ні засуджена особа, ні його родичі, ні захисник, який при вступі у справу обрав саме таку захисну версію і провів всі необхідні заходи, направлені на його реалізацію.

Коли я розповідала цю ситуацію своєму приятелю, він сказав, як на мене, геніальну фразу: “Зі всього свого багатолітнього досвіду спілкування з ментами та адвокатами я виніс тверде переконання: не дай Боже, щось у тебе сталось, ти вчинив злочин (навіть банальне ДТП) – ніякого виклику правоохоронців, ніякого каяття, допомоги потерпілому чи чогось подібного. Тікай тут же. Лише так є шанс. А всі ці розпатякування про каяття лише прискорюють шлях за грати і додають тобі пару років до строку”.

Так от – з огляду на виниклу ситуацію, слід задуматись про те, який сенс у каятті, якщо те каяття нікому не потрібне? Навіщо добровільно погоджуватися, якщо результат той же? Навіщо Закон декларує і закликає до того, що не буде зроблено? Кого ми обдурюємо? І головне – навіщо? І так в нашій державі довіра до правоохоронців і судової гілки влади “нижче нижнього”. А суди ще своїми діями “підливають масла”. Але ж, як стверджують правники, в розуміння покарання закладено не помсту, а –  виправлення. Тож кого і що в такий спосіб сподівається виправити наша держава?

Так, злочин має бути покараний. Але кара повинна бути адекватною. І всім нам (не лише суддям) варто не забувати, що сказав Христос розбійнику, коли той розкаявся на сусідньому хресті, за кілька хвилин до смерті. Розкаяння – це саме отой останній шанс на прощення, який ніхто не має права відбирати ні в кого.

Гуманність принципів закладених як у християнстві, так і в правосудді, полягає саме в тому, що, якби тяжкість призначеного покарання могла якимось чином повернути з того світу осіб, яких вже немає серед нас, то максимальна міра покарання була б виправданою. В іншому випадку – чому вказані принципи не діють та не беруться до уваги?  Тоді який сенс каятись і намагатись якось спокутувати свою вину, якщо нічого з цього не береться до уваги?

Ну, а якщо вже законодавець дає право суду на власний розсуд визнавати каяття щирим чи нещирим, то не простіше тоді прописати у тому ж Кримінальному (чи процесуальному) кодексі чітке формулювання, як правильно те робити. Куди треба буде лише вписати прізвище того, хто кається і завірити це все підписом? Так, це було б смішно, якби не було так сумно.

P.S. Наведений приклад – цілком реальний. Але все інше у матеріалі стосується, на жаль, не вказаного злочину, а принципів застосування кримінального закону в цілому і може спіткати будь-кого, та поставити нас перед вибором способу захисту, який прописаний законом, але з незрозумілих підстав не діє.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram