Ми “любимо” Україну, через те брешемо. Ми не здатні сказати собі, що після проголошення Незалежності у нас не було ще влади, яка не здавала б, не продавала б інтереси Українського народу Росії, ЄС, США, МВФ, іншим осередкам зовнішнього впливу на нашу державу. Бо ця правда пригнічує і без того підупалий наш дух, вимикає розум, паралізує хиренну волю.

Яка там “правда сили”, яке “я стверджуюсь, я утверждаюсь”. Боїмося як і боялися ми життєдайної ПРАВДИ Тараса Шевченка. Павло Григорович Тичина через страх і земні резони 16 вересня 1943 року списав всю “біду і чуму”, яка нас косила в ХХ столітті на “тевтонів”. Через цю толерантність до духовної смерті він своїми синами називає тільки “червоних українців”, не жовто-блакитних, червоно-чорних… Через те кляте пристосування ми нездари називати речі правдиво. Покручі ми. Ніяк не доберемося до свого справжнього стержня, який єднає з правдою.

Читайте також: Яким ви бачите майбутнє України?

Ніяк не “станемо вертикально”, щоб поєднати земне з небесним, смертне з вічним. А це ж норма для людини. Це призначення її. Тоді вона здатна творити. Бо тоді приходить Любов, за Правдою. А з тутешньої земної “любові”, що “здоровим глуздом” гречкосія породжується, виростає Руїна.

І кліпаємо на неї очима, не ймучи віри, що то я її такою зробив, своїми громадянськими й інтелектуально-духовними негативними якостями. Якийсь мій адвокат шепче мені: “Ти тут ні при чому, то інші винні”.

Важко українцеві побачити та признати свою вину перед Україною за її сьогоднішній стан. Бо непросто нам зрозуміти, що коріння Руїни не в соціально-природному її існуванні, а в стані нашого духу, обтяженого неусвідомленою виною перед Українським народом, найбільшим і найближчим моїм ближнім.

Читайте також: Завжди в нашому поганому житті винен хтось, хто кращий за нас

Дух наш поневолений, українець поневолений. Ким, коли, як таке сталося? А головне, як звільнитися, як стати вільним? Не бійся правди. Назви речі правдиво для себе. Вона тебе й звільнить. Бо наша брехня назовні йде від нашої брехні собі. У нас є приклад героїв, яких ми знали особисто чи знаємо з книжок, Інтернету.

Ті, хто є героями – це не винятки, це норма. Це нормальний стан людини, яка сталася, яка не абортивний матеріал в історії України й людства. Ненормально – це прийти у світ дитиною людини та нею не стати, а стати напівнародженою напівістотою. А процес постання, справдження людини поза правдою не може відбутися. І країни теж. Так було завжди в людській історії. Так і зараз, хоч на вулиці епоха постправди. Нам трошки складніше.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram