Мій друг, який закінчив російську школу, але навчився українській завдяки одній-єдиній, причому перекладній книзі, “Пригодам бравого вояка Швейка”, час від часу зачраровано повіда: “Пхе, Гашек російською – зовсім несмішний. Українською – оце вже Гашек! Узагалі, як читаєш, таке враження, що написав українець!” У цього великого сатирика з Праги цілком притомне й навіть українське ймення “Ярослав”. Та й країна, в якій він мешкав на початку ХХ сторіччя, була спільною для Гашека та мільйонів українців і звалася вона Австро-Угорською імперією. Що ж до “Пригод бравого Швейка”, то в українців до них особлива симпатія, тому-то цей роман в Україні регулярно перевидається, він завжди на поличках книжкових крамничок.

Ремарк, Гашек та Гемінґвей увійшли в історію літератури, як ті, хто своїм життям і творчістю навіки стали літописним уособленням “втраченого покоління”. Покоління цивілізації мільйонів землян, які, заснувши в добу аристократичного шляхетства, міжнародного балансу з його неписаними законами “війни за правилами й заради ідеї”, уранці прокинулися у світі, де запанував хаос збунтованих мас та правило воєн “на винищення” не тільки армій, а й цілих націй. В епоху, коли кордони мапи Європи залежали від планів генштабів, вождів чи генсеків. Смерть попереднього ладу, де політекономія країн (переважно королівств) була розписана по клітинках на сторіччя вперед, нагадуючи шахові ходи, занепад моралі й коливання цивілізаційної етики на кшталт рутного стовпчика, звичайно, впливали й вбивали також долі решти простих землян. Так, як завше, найболючіше рани й перверзії людськості, чули на собі письменники. Тому те покоління і називали “втраченим”: втративши майже всі звичаєво-соціальні штиши з попередньо ХІХ сторіччя, воно не набуло майже нічого ціннісного нового.

Ярослав Гашек – найбільший комедіант посеред воєнного песимізму ХХ сторіччя. Його гумор найщиріший та найпослідовніший. Гашек, можливо, і досягає в своїх творах мережу сарказму, за якою вже на місце наративу приходить алегорія Орвелла та його суспільства, очолюваного свиньми-автократами, але так і не переходить цієї межі. Вояк Швейк – головний персонаж у Гашековій спадщині нам – є блискавичною літературною спробую не заплакати, уже одного разу розсміявшись. Образ Швейка – це воєнна комедія, народна мудрість та драма державності як такої водночас. На теренах Чехії, Австрії, Угорщини, Словаччини та Польщі функціонує міжнародний туристичний маршрут “Шляхами бравого вояка Швейка”. До Швейкових воєнних блукань причетна й Україна. Значна частина його “життя” проходила на теренах Львівщини: він “побував” у Перемишлі, Львові, в Добромилі, Хирові, Низанковичах, Сокалі та Самборі. Поблизу Скелівки (сто років тому Фельштин) Самбірського району Швейка заарештували.

Проте історія й самого автора “Швейкових пригод” Ярослава Гашека суголосна блуканням його безсмертного героя. Коли вибухнула світова війна, Гашека мобілізували до 91-го Будейовицького піхотного полку, якому відтоді судилася безсмертна слава, бо саме з цим полком пов’язані всі Швейкові подвиги. 1915-го Ярослав Гашек, який раніше редагував націонал-соціалістичну газету “Чеське слово” та був свого часу завсідником празьких богемних салонів, вирушив на фронт до Галичини. Там письменник заслужив срібну медаль за відвагу – захопив біля гори Сокаль у “полон” російських дезертирів, а 23 вересня сам добровільно здався до російського полону. Як військовополонений № 294 217 він побував у таборах військовополонених у Дарниці під Києвом. Дізнавшись, що в російській армії є чеські військові частини, Ярослав виявляє бажання потрапити до їхнього складу, навіть організовує з полонених батальйон добровольців, із якими прибуває до Києва.

Події Лютневої революції та Жовтневого перевороту глибоко вплинули на світогляд Гашека. За національним моментом у визвольній боротьбі він побачив момент соціальний. Коли ж командування чеських легіонів стало на бік контрреволюції, Гашек рішуче порвав з ними. У березні 1918 року він переїхав з Києва до Москви, де згодом вступив у чехословацьку секцію Комуністичної партії. Аж у листопаді 1920-го Ярослав Гашек повернувся на Батьківщину.

Після поразки революційного руху в Чехословаччині Гашек починає писати свій найвидатніший твір – “Пригоди бравого вояка Швейка”. Не менш безсмертними, ніж рядки роману, виявилися й ілюстрації до книжки від Йозефа Лади. 1921-го, коли письменник дописав перший том, його здоров’я підупадало. Ярослав Гашек виїздить до містечка Липниців над Сазавою. Друзі сподівалися на спокій та свіже повітря. 1922 перший том “Швейка” зазнав уже четвертого видання, а другий – третього. Та виявилося, що дні письменника вже пораховані. Сил писати ставало все менше. Гашек уже надиктував закінчення “Пригод Швейка” найманому секретареві. Як той пригадував, останні слова в своєму 39-річному житті Ярослав Матей Франтишек Гашек продиктував 29 грудня 1922-го, а на п’ятий день по тому, 3 січня 1923-го, палке серце Гашека перестало битися.

Фрагментарно “Пригоди бравого вояки Швейка” Ярослава Гашека українці переклали ще в 1920-ті. У 1930-ті повний переклад з’явився чотирма частинами у Львові від Олександра Залужного (псевдонім Юрія Шкрумеляка) та Миколи Зорка (псевдонім Миколи Топольницького), відповідно у 1930, 1932 та у 1936 роках. Синхронно з’явилися і дві перші частини “Швейка” в перекладі Е. Двоя за редакцією А. Березинського в Харкові в Державному видавництві України (1930) та в Києві у видавництві “Література і мистецтво” (1932). Найкращим же з-поміж десятка наявних українських перекладів стало тлумачення пера Степана Маслюка. Уперше він був опублікований у Києві 1958-го в “Радянському письменнику”. Цей переклад вважається одним із найякісніших та найближчих до оригіналу серед усіх перекладів Гашека, набагато перевершує польський та російський переклади, не кажучи вже про неслов’янські мови. Першу авторську редакцію Маслякового перекладу здійснив Григорій Кочур ще у 1966 році для видавництва “Дніпро”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram