Поки тебе не торкнеться проблема, ти не думатимеш про те, як її вирішувати. Така психологія людини – не вантажити себе зайвими стресами. І в цьому є частка здорового глузду, адже якщо ми кожну проблему будемо приймати близько до серця, то так ні в кого серця не вистачить. Однак, мистецтво володіє унікальною властивістю – воно привертає увагу до проблеми та, не вимагаючи нашого особливого втручання, змінює нас. Точніше змінює наші уявлення, деякі погляди, фокусуючи наш розум на тій, чи іншій темі. Тож, завдяки театральному мистецтву та певному збігу обставин, уперше в житті я потрапила на 13-й терапевтичний антинаркотичний табір, який організовує Міжнародна антинаркотична асоціація. Захід проходить тричі на рік у Пущі-Водиці – сюди з’їжджаються наркозалежні з різних куточків України.

“Не всі люди наркомани, але всі наркомани – люди”, – з таким посилом був створений спільний проєкт Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Миколи Куліша та Міжнародної антинаркотичної асоціації. Головним учасником цього проєкту став актор-аматор (наркозалежний у минулому) Андрій Скутельник, який написав моноп’єсу про своє життя, а головний режисер театру Сергій Павлюк втілив її на сцені херсонського театру. Мені пощастило бути учасницею народження унікальної документальної моновистави “Ілюзія” та асистувати режисеру з перекладом її на українську мову та в ході роботи над виставою. 10-го січня вистава справила величезне враження на херсонців, а 20-го ми повезли її до Києва, щоб показати учасникам антинаркотичного табору.

Уперше в житті я потрапила в місце, де перебувало 500 наркозалежних із усіх куточків України. Вони ж були й глядачами, і учасниками вечірнього концерту, які відбуваються у таборі щовечора. Загалом, антинаркотичний табір – це такий собі мініфестиваль, де наркозалежні можуть продемонструвати свої таланти, здібності та вміння. Адже протягом дня відбуваються спортивні змагання з футболу, водного поло, а ті, хто має схильність до культури – демонструє свої таланти ввечері на сцені. Окрім самих учасників табору, до них часто приїздять і місцеві зірки. Наприклад, днями перед нашими гастролями, лекцію та вірші читав міський голова Віталій Кличко, а в день концерту зі своїми піснями виступив учасник гурту “Кораблі”. Мета табору – показати цим талановитим хлопцям і дівчатам, що життя триває, і що вони в силах його змінити на краще. У день нашого приїзду відбувалася ще й міжнародна конференція наркологів, які проходили тренінги та ділились власним досвідом.

“Раніше ми проводили круглі столи, говорила про проблему залежності, проблему, що існує на законодавчому рівні, адже в Україні немає закону про реабілітацію, який би допомагав взаємодіяти владі з тими, хто хоче вилікуватись. Але такі розмови відбувалися з року в рік та показали, що говорити про це сенсу мало. Тому останніх 5 таборів ми вирішили робити це з користю і для нас, і для лікарів. Запрошувати серйозних спікерів, оскільки ми перебуваємо в Києві, то проблем із цим немає. Тож, щоразу під час табору ми організовуємо корисні тренінги для спеціалістів, щоб покращити їхній професійний рівень. Попри те, що ми – громадська організація, ми збираємо на свої тренінги більше, ніж це робить міністерство здоров’я. Нам вдається зібрати до 150 лікарів з усієї України”, – розповів мені Дмитро Костяков, керівник Херсонського, Миколаївського та Вінницького філіалів Міжнародної антинаркотичної асоціації.

Цікаво й те, що в МАА працюють виключно ті, хто має власну історію одужання. На думку пана Дмитра, саме такі люди можуть не тільки бути морально стійкими, а й власним прикладом показувати, що шлях до одужання є, і життя триває: “Так вийшло, що проблема досить специфічна. Вона пов’язана з поведінкою, моральним, духовним аспектом. Тому ніхто не може це робити довгий час. Цим можуть займатися лише люди, які були в минулому залежними. Кожна людина в організації має особистий досвід одужання. Тому цим займаються тільки ентузіасти. Ніколи лікар-нарколог не зробить того, що робимо ми. В Україні 4 мільйони наркозалежних. 400 тисяч із них перебувають на обліку, але, по суті, їх вдесятеро більше. Держава направлена на навчання лікарів-наркологів, які не вирішують проблему залежності. Ми також працюємо з наслідками, а це така хвороба, яку можна попередити. Попереджати її потрібно професійно та якісно. Ми теж своїми зусиллями займаємось профілактикою зі школярами, показуємо їм відео. Але цього, як на мене, замало. Для того, щоб робити якісну профілактику потрібна комплексна програма й хороші спеціалісти”.

“Найвище уміння – почати спочатку: життя, розуміння, дорогу, себе”, – слова геніальної поетеси Ліни Костенко набули в моїй свідомості нових барв. Наше суспільство безжальне та не пробачає помилок і, часом, достатньо спіткнутись один раз, щоб опинитися за бортом соціуму. Те, як авдиторія сприймала виставу, реагуючи чи не на кожне сказане Андрієм слово, підтвердило гостроту не лише проблеми наркоманії, а й відсутності державної програми з профілактики та якісного лікування. Адже ті реабілітаційні центри, про які розповідає головний герой – це жорстока реальність, яку доводиться приймати.

“Якщо ми врятуємо хоча б одну людину, яка побачить нашу виставу – ми вже свою місію виконали. Але ми докладемо всіх зусиль, щоб врятованих людей було більше”, – зазначив генеральний директор-художній керівник херсонського театру Олександр Книга.

До речі, Андрію Скутельнику запропонували роботу в театрі. Адже хлопець надзвичайно талановитий та здібний. Участю у цьому проєкті він показав, що часом, щоб перегорнути сторінку й жити далі – потрібно розкаятися. Однак, публічно розповісти про свої злети та падіння може далеко не кожен. Але життя, як відомо, любить сміливих.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram