Часто можна почути фразу “дозвольте собі бути щасливим”. Ми якось не надто задумуємося над нею: мовляв, таке годиться тільки для рекламних слоганів і політичних гасел. Хоча насправді це надважлива фраза. Дозволити собі щастя – це не так легко, як здається на перший погляд. Проблеми, фінансові негаразди, комплекси, гендерні стереотипи, нещасливі стосунки – список перепон можна продовжувати до нескінченності.

Буває і так, що люди відкладають власні потреби на невизначений термін, адже бояться, що близькі їх не зрозуміють, осудять, зневажать чи обізвуть егоїстами. Сьогодні поговоримо саме про це. Де пролягає межа між егоїзмом та любов’ю до себе? Чому дозволити бути собі щасливим – це завжди про сміливість та відповідальність? На ці питання відповідає психологиня Катерина Зінасс і кандидатка психологічних наук, сімейна психологиня й психотерапевка Наталія Нежданова.

Любити себе, зазначила Катерина Зінасс, – це довіряти собі й Всесвіту, щиро вірити у власне щастя: “Це усвідомлювати, що всього в цьому світі достатньо, усім вистачить благ. Це приймати свою зовнішність, бути вдячним за свої здібності, помічати в собі й навколо приємні речі. Поважаючи себе ми поважаємо своє оточення”.

Психологиня розповіла, що егоїзм – це спрямованість на власну користь, усе тільки для себе й нікому іншому. “Від егоїстів можна постійно чути слова “дай” та “мені”. Вони надають перевагу своїм інтересам усупереч інтересам інших. Зазвичай егоїсти ставляться до людини, як до об’єкта й засобу досягнення своїх цілей. Вони вміють добре маніпулювати, щоб досягнути мети. Егоїзм є антиподом справжньої любові. Егоїстична поведінка – це прояв психологічної травми. Егоїстам бракує любові до себе, через те вони шукають її ззовні. Тому, хто по-справжньому себе любить, не потрібно самостверджуватися, використовуючи інших”.

Водночас Наталія Нежданова зазначає, що люди часто сприймають за егоїзм елементарне бажання зробити щось для себе. “Коли хтось стає не таким зручним, коли він вчиться говорити “ні” іншим і нарешті дозволяє сказати “так” своїм потребам, комфорту, бажанням, оточенню це не подобається. Таких людей називають “егоїстами”.

Якщо б ми спробували розставити пріоритети в житті, то що б поставили на перше місце? Хтось дітей, хтось роботу, хтось батьків, а хтось кохану людину. Нас навчали, що не можна ставити на чільне місце себе. Це егоїстично та погано. Насправді ж це правильно. Найперше людина повинна потурбуватися про своє фізичне й психічне здоров’я, свій комфорт, про те, щоб задовольнити власні потреби та наповнитися позитивними емоціями. Тільки так вона може ділитися енергією, любов’ю та ресурсами з близькими, займатися улюбленою справою і водночас не завдавати збитків собі. Поділитися ми можемо тільки тим, чого маємо вдосталь. Якщо нам бракує ресурсів на себе, але водночас ми намагаємося всім догодити та створити комфорт, ми дуже зручні для оточення, ніколи не говоримо “ні”, ніколи ні в чому не відмовляємо, то рано чи пізно настає виснаження й емоційне вигорання. Тому турбота про себе, про своє здоров’я та комфорт – це не егоїзм, це здоровий глузд”.

Читайте також: Емоційне вигорання. Як не перетворитися на спалений сірник

Наталія Нежданова акцентувала на тому, що щастя полягає в якомога більшому урізноманітненні свого життя, наповнені різними сенсами. Потрібно вчитися бути щасливим без прив’язки до чогось одного.

“Не можна повністю пов’язувати все своє життя тільки з однією людиною, однією справою життя, тобто присвячувати всього себе тільки комусь чи чомусь одному. Життя так влаштоване, що це може зникнути байдуже, з яких причин. Тоді буде важко. Тоді зникає сенс життя й доводиться шукати його заново. Це дуже важко, складно й боляче. Саме тому в житті кожного має бути багато сенсів та опор: улюблена справа, кохана людина, захоплення, родина, друзі, розвиток тощо. Повинно бути багато різних сфер, де ви можете знайти частинку щастя, де можете отримати радість. Повинно бути якомога більше речей, які наповнюють вас ресурсами, дають позитивний заряд, енергію”.

Отож любити себе – це насамперед усвідомити власні потреби, дбати про своє здоров’я й саморозвиток і знаходити час на маленькі радощі життя. Любити себе – це жити за власним життєвим сценарієм, а не тим, який написали батьки, діти чи колеги.

Самотужки зводити своє життя цеглинка за цеглинкою – це не егоїзм. А от просто чекати чи від когось вимагати будівельних матеріалів для своїх цілей – це справжня самозакоханість.

Зрештою загорнутися у фрази “хіба в цій країні можна чогось досягти”, “немає грошей на розваги”, “я нікому не потрібен”, “здоров’я та вік не дозволяє” набагато простіше, ніж брати відповідальність за своє життя.

Любити себе – це самотужки творити власне щастя, а не вимагати його від інших. А ще – це вміння бачити прекрасне у сьогоденні, радіти маленьким перемогам і насамперед цінувати власний час та простір.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram