Надія Титаренко – українська театральна актриса, учениця видатного українського режисера Леся Курбаса, народилася 18 квітня 1903 року в селі Македони, що на Київщині, згодом родина дівчинки перебралася до Білої Церкви. Батько вчителював у місцевій гімназії, мати виховувала чотирьох дітей. До Титаренків на гостини часто приїжджали друзі, вони влаштовували театральні й музичні посиденьки – у той час це було модно.
Як і всі інші діти родини, Надійка закінчила гімназію. Уже тоді вона мала неабиякі театральні та музичні здібності. До того ж краса дівчинки мимоволі привертала до себе увагу.
Якось до Білої Церкви завітав мандрівний театр, очолюваний Лесем Курбасом. Йому для вистав знадобилася шкільна форма, тому одного зі співробітників відправили до гімназії роздобути одяг. У коридорі він звернувся до учениці, а це була Надія, і передав прохання режисера, натомість їй запропонував відвідати виставу. Дівчина погодилася. Та побачене на сцені так причарувало Титаренко, що вона приходила на кожен спектакль. Можливо, саме це вирішило її подальшу долю, адже вона твердо вирішила стати акторкою.
За рік, 1921-го, театр Курбаса “Кийдрамте” знову завітав до Білої Церкви. Титаренко вступила до акторської студії цього театру, а потім разом із трупою подалася до Києва, де й продовжила навчання. Хоча її доля могла скластися інакше, адже 18-літня красуня мала багато залицяльників. Був навіть один молодий дипломат, який освідчився їй, та дівчина відмовила. Вона бачила себе на сцені, а не в ролі домогосподарки.
У березні 1922 року з’явився новий театр – Мистецьке Об’єднання “Березіль”. Восени виставою “Жовтень” відбувся не тільки дебют театру, а й Надії Титаренко. Після цього молода акторка грала невеличкі ролі в репертуарі “Березоля”. За два роки не лише Курбас ставив спектаклі, а і його учні, які залюбки запрошували Титаренко у свої постановки, в яких вона грала різнопланові ролі.
Молоді режисери цього театру були експериментаторами. Навіть класичні твори, зокрема комедія Михайла Старицького “За двома зайцями”, набули авангардистських рис. Так дочку Секлети Лимерихи Галю зіграла Титаренко. За новою постановкою вона була бідовою дівчиною, яка вміла постояти за себе, до того ж сама крутила Голохвостим, а не навпаки.
Не боялася експериментів і сама акторка. Їй усього 20, а вона переконливо грає даму в літах. У спектаклі “Жакерія” не менш правдиво зіграла хлопчину. Такі різні ролі розкривали неабиякий талант акторки, який щораз переливався новими гранями, розквіт якого припав на харківський період “Березоля”.
У 1927-му Лесь Курбас запросив із Москви до Харкова режисера В. Інкіжинова. Він підготував декілька постановок, серед яких найуспішнішою стала яскрава оперета “Мікадо”. Сюжет, костюми були японські, а проблеми – українські. Головну героїню зіграла Титаренко. Грим, яскраве вбрання ще більше підкреслило вроду та грацію акторки. До того ж її мелодійний голос надав особливих переливів пісням, які вона співала за сюжетом. П’ять років поспіль Надія була єдиною виконавицею цієї ролі, що стало справжньою візитівкою її таланту.
У “Березолі” вважалося престижним увійти в “гримерку найкращих актрис”, адже це було справжнє визнання й означало одне – “найкраща з кращих”. Тоді цю кімнату ділили четверо – Надія Титаренко, Наталя Ужвій, Валентина Чистякова та Леся Даценко. Зовсім скоро їхні шляхи розійдуться, але поки вони працюють разом, провідні зірки театру.
У 1926-му в “Березіль” прийшов режисер Володимир Скляренко, який щойно випустився з Київського інституту Миколи Лисенка. Курбас взяв його до себе помічником й одразу ж залучив до постановки нового театрального проєкту “Пролог”. Попри молодий вік, Скляренко одразу ж здобув визнання Курбаса, за три роки йому доручили зрежисувати нову постановку.
Вистава “Алло, на хвилі 477” була напрочуд легкою, динамічною, невимушеною. Але за цією легкістю стояла кропітка праця режисера й акторів. Скляренко не лише зумів поставити спектакль, а й став одним із акторів. Партнеркою у деяких сценах була Титаренко.
Спільна робота настільки їх захопила та зблизила, що зовсім скоро вони вирішили бути разом. Щоправда, для цього Надії довелося розірвати шлюб із першим чоловіком, теж режисером, Гнатом Ігнатовичем. Володимир був на п’ять років молодший за Надію, через те вона ніколи не святкувала свого дня народження, щоб не підкреслювати різницю. Хоча ті, хто цього не знав, думали, що саме чоловік старший за дружину.
Експерименти з амплуа, різноманіття жанрів не лише розкрили природні таланти Надії, а й створили з неї неперевершену актрису, якій віднині були під силу будь-які ролі. У театрі її називали Надійкою, або Титарівною, любили не лише за її талант, а й за характер, а надто за її віддачу сцені. Лише в 1932-му вона ненадовго залишила театр, бо народила двох донечок – Інну та Інгу. Але коли повернулася, все вже змінилося – вистави заборонені, Курбаса відсторонили від керівництва театром, а невдовзі – заарештували. І хоча “Березіль” очолив Мар’ян Крушельницький, театр почав втрачати свою першість і самобутність.
Чимало акторів також покинули театр. Хтось пішов добровільно, когось звільнили або й заґратували. Титаренко повернулася, але все стало по-іншому, на заміну глибокій драматургії прийшли дешеві, злободенні постановки. До того ж, з’явилася нова прима – Євгенія Петрова, дружина Крушельницького. Колишні провідні акторки стали вже не провідні. Тож Наталя Ужвій подалася до Києва, Титаренко пішла служити в Харківський театр Революції, Лесю Даценко заарештували ще до цих подій. Залишилася тільки Чистякова, яка вперто змагалася за першість із Петровою. Чоловік Надії Володимир теж залишив “Березіль” і перейшов режисером у Харківський театр для дітей та юнацтва.
Наприкінці німецько-радянської війни колектив Харківського ТЮГу перевели до Львова. Тож Скляренко разом із Надією і трьома дітьми (у 1939-му у пари народився хлопчик) також подалися туди.
У 1946-му Надія Калістратівна за роль кріпачки Оксани Обеременко у виставі Костюка “Тарас Шевченко” отримала звання заслуженої артистки УРСР. Титаренко грає провідні ролі, багато працює. Кожна її роль пережита душею і серцем. Та на самому злеті кар’єри їй довелося залишити сцену. У 1947-му Скляренка запросили очолити Львівський театр опери й балету. Відтоді він майже завжди ставить опери, а на драматичний театр не залишається часу. Надія наче осиротіла, тож довелося покинути сцену. Хотіла відновитися в Харківському театрі, але там її вже не чекали.
У 1954-му Скляренко очолює Театр опери і балету імені Тараса Шевченка в Києві. Володимир не лише ставить вистави, а займається педагогікою. Надія ж не може себе віднайти. У театрі Франка місць немає, до того ж колишня березільська товаришка Наталя Ужвій – провідна актриса. Свої сили Надія Титаренко пробувала у фільмах. Зіграла кілька ролей. Це надихнуло жінку створити моноспектакль, але у філармонії не зацікавилися пропозицією.
Єдину втіху знаходила у своїх дітях і коханому чоловікові. Але хвороби, депресія погано позначилися на здоров’ї акторки. Інсульт, два інфаркти, третій став фатальним – 26 січня 1976 року актриса відійшла у засвіти.
Оксана Іваненко: Пишучи казку, я жила мріями моїх героїв
Юрій Глушко-Мова – борець за Українську державність на Далекому Сході
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]
