Для кожного з нас Собор Паризької Богоматері – це символ. Символ завжди означає щось більше, ніж очевидне. Дивлячись на Собор, ми бачимо більше, ніж купу каміння, складену в певному порядку.

Навіть для атеїста величний храм – це наочне свідчення того, що для людини є щось вище і краще, ніж вона сама. Саме в цьому є сенс Собору. Готичні шпилі, що стрімко зростають вгору, нагадують нам, до чого прагнули його будівничі – до вершин, до неба, до Бога.

Вогонь, який знищує Собор Паризької Богоматері, – теж великий символ. І це не попередження про необхідність дотримання правил протипожежної безпеки. Це нагадування про те, як ми можемо втратити ту Європу, яку ми любимо і якою захоплюємося. Напевно, кожен, хто бачив цю пожежу, відчував велику тугу від того, що наше покоління втрачає щось важливе і цінне. Але коли з кожним роком помалу втрачаємо стару Європу, на жаль, ми не відчуваємо втрати.

Читайте також: Фенікс Паризької Богоматері або собор, який вижив

Ми втрачаємо Європу як простір, де твориться історія світу. Дискусії філософів Афін, політика Сенату Римської Імперії, особистість Папи Римського, Реформація і Контрреформація впливали не лише на внутрішньо-європейські процеси, а й згодом визначали долю інших націй на всіх континентах. Історія спочатку творилася в Європі, а потім Європа творила її в світі. Так було останні дві тисячі років, але так не є зараз.

Коли мандруєш затишними вуличками західноєвропейських містечок, на кожному кроці відчуваєш дотик славетного минулого. Тут спокійно, чисто, красиво. Тут, напевно, комфортно жити на пенсії. Але не вистачає одного – немає відчуття, що тут і зараз твориться майбутнє. Бракує такого стану, який, наприклад, був у нас на Майдані у 2014 році. Творчої напруги, героїзму, мужності. Це зараз є в Україні. Це було колись у Західній Європі.

Чого не вистачає теперішній Європі? Вищих ідеалів. Запитаймо продавця або професора: “Яка найвища цінність?”. “Людина”, – відповість він. Сучасний світ згубив повноту цієї відповіді: “Людина – найвища цінність в очах Бога”. Відкинувши Бога, відкинувши велику Істину, людина лишилася сам на сам з собою, з матеріалізмом і сірою буденністю. Це світ оманливого комфорту і задоволень. У світі, де немає Бога, не буде росту над собою. В такому світі не буде життя. І лише архітектура, мистецтво, історія будуть нагадувати про велике. Велике, але минуле.

Дуже символічно, що пожежа сталася незадовго до Страсної п’ятниці, коли католики згадують розп’яття і смерть Христа. Це історія про те, як люди відкинули Бога, який добровільно прийшов в цей світ. Це історія про те, як Бог помер. “Він не Бог, а тесля!”, “Його учні – неотесані обмануті дурні,” – десь так тоді вигукував натовп. Десь так він вигукує і зараз. Але історія має своє продовження – за розп’яттям іде Воскресіння!

Наш Бог воскрес! Воскресне і Європа!


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.