Цукровий діабет разом із атеросклерозом і раком входить до трійки захворювань, що найчастіше спричиняють інвалідизацію населення та смерть. Він збільшує смертність у 2-3 рази. Між тим, діабет – одне з найдавніших, найнезручніших і найнеприємніших захворювань в історії людства, на який могла занедужати навіть Клеопатра.

Із XVI сторіччя до Р. Х. єгиптяни описують розлади організму, які супроводжуються надмірним сечовипусканням. Причому, як спосіб лікування стародавніх єгиптян папірус Еберса 1550 року до Р. Х. пропонує використовувати зерна пшениці, фрукти та солодке пиво. У працях давньогрецького лікаря Гіппократа 460 року до Р. Х. ідеться про захворювання, що проявляється в надмірному сечовиділенні та виснаженні організму.

“Діабет” із іонійського діалекту давньогрецької означає “протікання”, з латинської – “сифон”. В основу назви лягло уявлення про те, що під час захворювання вжиті рідини проходять через тіло в незмінному стані немов через трубку.

Перший точний клінічний опис діабету залишив нам Аретей Каппадокійський (81-138 роки до Р. Х.): “Діабет – жахлива недуга, не дуже поширена серед чоловіків, що розплавлює плоть та кінцівки в сечу. Пацієнти постійно мочаться безперервним потоком, як із отвору акведуку <…> Якщо деякий час вони утримуються від пиття, їхні роти пересихають, а тіла висихають; внутрішні органи здаються випаленими, пацієнти страждають від нудоти, неспокою та пекучої спраги та невдовзі помирають”.

У працях лікарів Стародавньої Індії приблизно V–IV століття до Р. Х. також згадуються випадки надмірного випускання сечі, який вони називали “мадгумегою”, причому вперше було відмічено її солодкий смак, стан супроводжувався виснаженням організму та сильною спрагою. Індійські лікарі винайшли перший клінічний тест на діабет: вони помітили, що сеча хворих приваблює мурах та мух. Найчастіше від “мадгумеги” страждали багаті люди, які їли багато рису, каш та солодощів.

Китайські та японські лікарі відмічали, що сеча хворих на діабет солодка на смак і подобається собакам. Також вони спостерігали, що такі люди мали схильність до розвитку фурункулів і розладу схожого на туберкульоз. Найбільший внесок у знання про цукровий діабет зробили арабські лікарі IX–XI сторіччі по Р. Х. Ібн Сіна точно та детально описав клінічні ознаки захворювання, такі як солодка сеча та надмірний апетит, навів два його ускладнення: гангрену та втрату статевої функції. Маймонід стверджував, що він спостерігав близько 20 випадків захворювання на діабет, припускав, що його причиною є солодка вода ріки Ніл.

11 січня 1922 року Бантинг і Бест вперше зробили ін’єкцію інсуліну підлітку, який мав цукровий діабет. Так розпочалась ера інсулінотерапії. Відкриття інсуліну було значним досягненням медицини XX століття й удостоєне Нобелівської премії у 1923 році. Тому як дата Дня боротьби з діабетом на знак визнання заслуг одного із відкривачів інсуліну Фредеріка Бантинга обрано його день народження – 14 листопада 1891 року.

Уперше Всесвітній день боротьби з цукровим діабетом був проведений IDF, Міжнародною діабетичною федерацією, та ВООЗ 14 листопада 1991 року. Цей день єднає в одну спільну громаду мільйони людей по всьому світу й об’єднує діабетичні громади 145 країн з благородною метою підвищення обізнаності про цукровий діабет та його ускладнення.

Сьогодні у світі зареєстровано близько 200 мільйонів випадків захворювання. Та реальна кількість хворих удвічі більша, адже не враховано осіб із легкою формою, яка не потребує медикаментозного лікування. Щорічно захворюваність збільшується у всіх країнах ще на 5-7%, а що 12-15 років зростає рівно вдвічі.

Цукровий діабет характеризується стійким підвищенням рівня глюкози в крові, може виникнути в будь-якому віці та продовжується протягом усього життя. Чітко простежується спадкова схильність. Та реалізація цього ризику залежить від дії багатьох факторів, серед яких в лідерах ожиріння та гіподинамія. Розрізняють цукровий діабет першого типу чи інсулінозалежний і цукровий діабет другого типу чи інсулінонезалежний. Катастрофічне зростання захворюваності пов’язане з цукровим діабетом другого типу, частка якого становить понад 85% всіх випадків. Хоча ще в V столітті по Р. Х. індійські лікарі Сушурта, Чарака та Ваґбхата почали розрізняти два типи діабету: вроджений та такий, що наступає пізно в житті людини. У першому випадку хворіли переважно худі люди й смерть наставала невдовзі після діагнозу, а в другому – люди з надмірною вагою, що могли жити з захворюванням довший час. Індійські лікарі відзначали зв’язок діабету зі спадковістю, ожирінням, дієтою та малорухливим способом життя.

Уперше експериментально відтворити цукровий діабет вдалось Йозефу фон Мерінгу та Оскару Мінковському 1889 року шляхом видалення підшлункової залози в собаки. Завдяки їхньому дослідженню, а також відкриттю інсуліну 1921 року Фредеріком Бантингом та Чарльзом Гербертом Бестом діабет став вважатись хворобою ендокринної системи. Із 1922 року інсулін використовується для лікування цукрового діабету, що дозволило значно покращити тривалість та якість життя пацієнтів. Відтоді триває розробка ефективніших методів введення гормону, моніторингу рівня глюкози в крові, а також профілактики та швидкого діагностування цукрового діабету. Тривалість життя пацієнтів збільшилася, вони перестали помирати безпосередньо від цукрового діабету. Успіхи діабетології останніх десятиліть дозволяють оптимістично дивитися на вирішення проблем, спричинених діабетом.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram