Президент Російської Федерації Володимир Путін звернувся до своїх співгромадян щодо голосування по правках у Конституцію, що розпочалося 1 липня (попереднє голосування на пеньках і в багажниках вантажівок не рахується). Звернення було лаконічне, але красномовне.

Зупинятися на моменті, де Путін каже про тисячолітній історичний шлях, думаю, не варто, адже притомні й так розуміють, що нинішня країна, якою керує Володимир Володимирович, виникла лише в 1991 році; до того вона називалася РРФСР; до того – Російська імперія, а ще раніше – Московський улус Золотої Орди. Адептам “русскава міра” це не цікаво та й не поясниш їм, що ніякої Росії ніколи не існувало й не існує досі, бо є Російська Федерація, а не Росія.

Найбільше заслуговує уваги ось цей момент промови: “Саме на нашій відповідальності, на наших щирих почуттях патріотизму, піклуванні про Батьківщину тримається суверенітет Росії, так само як і на повазі до своєї історії, культури, до рідної мови, традицій, до нашої пам’яті про досягнення й звершення наших пращурів”.

Ну, знову ж таки громадяни РФ не поважають свою історію, адже не знають її, але момент про культуру, рідну мову й традиції – надзвичайно важливий. Щоразу, коли черговий пропагандист “русскава міра” казатиме, що байдуже якою мовою говорити, відповідайте йому словами Путіна. Рідна мова росіянам – російська й вона є запорукою “суверенітету Росії”. Цим нехай займаються в РФ, а в Україні ми маємо піклуватися про суверенітет України. І таки мова, за тим же Путіним, важливий стовп суверенітету. Якби ж було байдуже, то не потрібно би було записувати в правки про “державотворчий народ” – якихось мітичних “русскіх”. Можна було би проголосити державотворчим народом ненців із їхньою мовою, щоб підкреслити “країну унікальної цивілізації та великої культури” (це теж зі спіча Путіна).

Зрозуміло, що вся ця катавасія затівається для того, щоб обнулити Путіна, увічнити його на царство. Але й ці от “державотворчі народи” та захист його інтересів – доволі тривожні сигнали, бо всякі зелені чоловічки зрештою можуть з’явитися не тільки в українському Криму чи на Донбасі, а й в інших пострадянських республіках, враховуючи нещодавні слова Путіна про те, що якісь республіки, вийшовши зі складу Тюрми Народів, прихопили “ісконниє зємлі”. Чи є сенс нагадувати про Вороніжчину, Стародубщину, Білгородщину, Кубань, а то й про Карелію, Курили, Калінінград?

Що ми сьогодні маємо в Україні?

Висмоктане чи то з пальця, чи то з іншої частини тіла мовне питання, спровоковані скандали навколо штучно створеної проблеми нацменшин, необґрунтовані звинувачення в антисемітизмі, війну. А записати в Конституцію, що українці є державотворчим народом України, ми не можемо. Ба більше, у нашому Основному законі сказано, що “В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України” (стаття 10). Тільки як же ми можемо розвивати російську мову? Немає у нас ані у фольклорі, ані в топоніміці, ані в народних говорах (а вони живлять будь-яку, не тільки російську чи українську, мову) нічого російського, і бути, до речі, не може. Але поруш лишень питання про зміну цього пункту в Конституції, одразу ж набіжать захиснички й почнуть кричати про утиски.

Путін, нагадаю, уже неодноразово казав про важливість російської мови, навіть назвав її м’якою силою, прикривши слова чиновника, який оголосив російську мову зброєю.

“Російська мова слугує основою духовно-історичної спільності десятків самобутніх культур і народів. Надзвичайно сильно забезпечує суверенітет, єдність та ідентичність російської нації”, – наголосив президент РФ під час засідання Ради з російської мови у листопаді 2019 року.

Якщо перекласти це з путінської, то вийде таке: усе, що говорить російською, належить Росії. Хіба може Україна-Русь належати РФ? На жаль, може – силою: або грубою, як це відбувається в Криму й на частині окупованого Донбасу, або м’якою, себто через мову.

Теза, що мова – усього-на-всього інструмент для висловлювання думок, головне розуміти один одного, не витримує жодної критики. Адже мова, якою ви думаєте, формує ментальність, бачення світу по-простому. То як зможуть порозумітися ті, хто думає та бачить світ по-різному? От кажеш “дитина”, а твій співрозмовник не маленьку людину бачить, а “рослого й сильного парубка”.

Повертаючись до слів Путіна, процитованих на початку цього тексту, хочеться вкотре наголосити, що українська мова, історія, культура – основа суверенітету України. І на нас сьогодні покладена відповідальна місія боронити цей суверенітет не тільки на реальному фронті на сході країни, але й на невидимому мовно-історико-культурному, який відкрився задовго до 2014 року.

І трошки змінивши Миколу Хвильового, хочеться замість підсумку сказати: “Геть від Москви! Дайош українську”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram