Один зі старовинних провулків нашої столиці – Георгіївський. Він розташований в історичному центрі Києва, так званому Старому місті. Це саме той провулок, який містяни та гості столиці знають завдяки брамі Заборовського, пам’ятнику “Захисникам кордонів Вітчизни всіх поколінь” (на перетині з Рейтарською і Золотоворітською вулицями) та фігурі з мультфільму “Їжачок у тумані” Костянтина Скретуцького – оздоблювача Пейзажної алеї.

Проте історія цього провулку сягає глибин сивої давнини, аж до часів Русі. Сама назва “Георгіївський” походить від церкви, яка колись тут стояла.

Як повідомляє “Повість врем’яних літ”, 1037 року великий князь Ярослав Мудрий звів у Києві Софійський собор (насправді він продовжив роботу батька – Володимира Великого, який і заклав собор), монастир Святої Ірини і монастир Георгія Побідоносця. Таку присвяту князь дав тому, що його хрестильним ім’ям було Георгій-Юрій. Приблизно тоді ж було засновано й міста Юр’єв на Росі (нині Біла Церква) і Юр’єв у Чудській земі (нині Тарту, Естонія).

Перший кам’яний Георгіївський храм було завершено на початку 1050-х років, і простояв він менше двох століть. Відомо, що ченцем тут був один із останніх синів Володимира Великого – колишній псковський князь Судислав Володимирович, який помер 1063 року і тут же був похований. 1240 року храм зруйнували монголи хана Батия, коли захопили й спустошили Київ. Понад чотириста років храм перебував у руїнах, аж поки в 1674-му московський воєвода Юрій Трубєцькой наказав звести на цьому місці дерев’яну церкву.

Минуло ще сім десятиліть – у 1744-1752 роках дерев’яну споруду замінили на нову кам’яну Георгіївську церкву в стилі бароко. Вона стояла на фундаментах стародавнього храму, впритул до стін Софійського монастиря (на південь від нього). Учасницею закладання церкви стала російська імператриця Єлизавета Петрівна, що саме в середині XVIII століття на нетривалий період відновила гетьманство в Україні на чолі з Кирилом Розумовським.

Спочатку нова Георгіївська церква мала риси української козацької барокової архітектури, з іконостасом у стилі рококо. Це був тридільний храм, увінчаний дерев’яним восьмигранним барабаном із банею. Але 1884 року його перебудували в модному тоді псевдовізантійському стилі за проєктом відомого київського архітектора Володимира Ніколаєва. Розписи всередині виконав художник Іван Їжакевич, використовуючи українські народні мотиви.

Біля Георгіївської церкви ще з XVII століття виникла традиція ховати іноземців, протестантського і католицького віросповідання. 1816 року в ній поховали господаря Молдови та Валахії Костянтина Іпсіланті, який боровся проти панування Османської імперії та емігрував під захист імперії Російської. Скульптор Степан Піменов-старший виготовив мармуровий надгробок, що стояв у притворі церкви. У XX столітті його перенесли до Успенського собору Києво-Печерської лаври, де він і згинув разом із собором у листопаді 1941-го. Тільки вже за незалежності України, в 1997-му, його відновили за фінансового сприяння грецької сторони.

Зі встановленням сталінського тоталітарного режиму Георгіївська церква, як і десятки інших київських храмів, була знищена. 6 вересня 1931 року її закрили, а приміщення передали Спілці войовничих безбожників. Та вже 1934 року Георгіївську церкву зруйнували. Частина фундаментів опинилася під новозбудованим житловим будинком Київського військового округу (вулиця Рейтарська, 3/2, архітектор Йосип Каракіс). У 1930-х і 1970-х залишки фундаментів досліджували археологи.

Та зовсім нещодавно біля Їжачка розпочалася масштабна реконструкція. На залишках фундаменту хочуть побувати інноваційний екопарк, який споруждують коштом громадського бюджету. Як заявляє голова Шевченківської районної державної адміністрації Олег Гаряга, основна мета створення парку – дбайливе ставлення до природи та її ресурсів і використання альтернативних джерел енергії замість електрики. Лавки, смітники, покриття для доріжок міститимуть елемети з перероблених відходів. У парку планують встановити сонячні батареї для вуличного освітлення, а також зарядні станції на основі відновлювальних джерел енергії. Посередині парку буде стоятиме мистецький об’єкт із підсвіткою, який тимчасово змінюватиме колір тоді, коли люди викидатимуть використані батарейки у спеціально встановлені контейнери. Крім того, встановлять і контейнери для сортування сміття. Відкриття екопарку заплановано на грудень 2019 року.

Хотілося би побажати, щоб творці екопарку на вулиці Рейтарській не забули про історичність цього місця. Встановлення пам’ятного знаку чи меморіальної таблиці з інформацією українською та англійською мовами про те, що на цьому місці стояв Георгіївський храм з майже тисячолітньою історією, де знайшли вічний спочинок рідний син Володимира Святого – Судислав і господар Молдови та Валахії Костянтин Іпсіланті, було б вельми бажаним і сприяло би популяризації екопарку серед киян і гостей міста.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram