Микола Тихонов. Знову диверсія. Чи співучасть?

Микола Тихонов. Знову диверсія. Чи співучасть? Фото Zik

Четвертий рік в Україні йде виснажлива позиційна війна. У фазі низької інтенсивності вона майже не відчувається за межами окремих районів Донецької і Луганської областей, та це не означає, що війна обмежується тільки територією проведення АТО.

Сьогодні вночі запалав один з трьох найбільших арсеналів зброї в Калинівці під Вінницею – площа зберігання боєприпасів біля 1000 га – майже такий самий як в Балаклії. Тільки за останні два роки повторюється трагедія Балаклії та Сватово, 22 вересня був знищений склад боєприпасів Оперативно-тактичного угруповання “Маріуполь”.

Ця трагедія позбавляє нас запасів боєприпасів, брак яких наша армія відчула вже в 2015 році, особливо боєприпасів артилерійських, що є критичним, зважаючи на характер бойових дій з широким застосуванням потужної артилерії. А деяка номенклатура боєприпасів майже відсутня.

Зауважимо, що в Росії немає обмежень в кількості зброї і боєприпасів – вони їх, до того ж, виробляють. У нас ситуація протилежна. На четвертому році війни наше керівництво мало того, що не спромоглось організувати виробництво боєприпасів в Україні, хоча регулярно чуємо розмови про необхідність побудови патронного заводу, та ще й провалена робота по розосередженню великих складів зі зброєю, попри те, що на це були виділені кошти.

Найбільш загрозливим є те, що втрати які ми понесли, ми не можемо компенсувати. Нашій обороноздатності завдано чергового болісного удару, і ще болісніше, що це було передбачувано – вже зараз можна спрогнозувати, де вчергове спалахне – скільки там у нас ще лишилось арсеналів? І вже як клоунада виглядають антитерористичні навчання, що зараз відбуваються в Вінницький області.

За вибухи в Сватово зняли неугодних і покарали непричетних. За Балаклею, де вже було очевидна відповідальність генштабу і міноборони, не покарали нікого. Сьогодні вибухнув за два роки четвертий стратегічний склад зброї – вибухнув передбачувано. І чи це було наслідком недбалості, чи наші очільники цього і бажали, щоб підіграти ворогу, що звісно гірше, та результат все одно один – ми втрачаємо цінні для війни ресурси. Якщо ми хочемо перемогти – необхідно задуматись, чи адекватні люди займаються у нас питаннями безпеки і оборони. І чи лишиться у нас чим відбиватись внаслідок такого керівництва?